ЕПІЗОД ІЗ ЖИТТЯ: про завбачливі покупки і миттєві виграші

Жіночка в магазинній черзі за мною купує лікер «Бейліз». Розрахувавшись, ніжно притискає бокасту пляшку до грудей.

На пришпиленому до піджака бейджику написано: «Продавець лотерей». Цікавлюся, чи багато виграють покупці. «Ну це ж лотерея: хто — сто тисяч, а хто — нічого», — відповідає жінка.
Раптом згадую, що завжди хотіла виграти джек-пот, але все, як у тому анекдоті, забувала купити квиток. Продавчиня працює у приміщенні супермаркету і має миттєві лотерейки, які позбавляють необхідності сидіти перед телевізором в очікуванні. Вибираю собі білет «Щаслива тринадцятка» і стираю монеткою цифри, що виграшними не виявилися, та дарма. «Все одно виграю», — кажу продавчині. Володарка паперових скарбів поблажливо усміхається. Кому, як не їй, знати, що лотерея лотереєю, але треба ще на щось сподіватися. «Бейліз» вона завбачливо купила собі «на юбілєй», до якого ще, як зізналася, півроку. Не виграла у лотерею Ярослава Тимощук.