Ні для кого не секрет, що, йдучи по вулиці, почути брудну лайку — повсякденна справа...
Ні для кого не секрет, що, йдучи по вулиці, почути брудну лайку — повсякденна справа... А слова «тіпа», «карочє» — звичні й незамінні для багатьох українців. Так званий сленг став розмовною мовою. Натомість літературною українською написані лише книжки. Чому ми самі знищуємо одну з найважливіших цінностей власної культури? Адже мова — душа народу. Заплямована брудною лайкою, словами–паразитами, розбавлена чужомовною лексикою, вона деградує. А якщо душа народу гине, гине й сам народ. На телебаченні вже давно модно говорити суржиком англійської та української. Відомі сучасні письменники пишуть свої твори, використовуючи ненормативну лексику. Прикро спостерігати подібні явища в українських ЗМІ, бо саме засоби поширення інформації формують загальну громадську думку. Втім, винні не тільки ЗМІ. Повсякденне спілкування звичайних українців — ось той ненависний черв’як, що точить дерево української мови. Сам прем’єр–міністр подає приклад! А тим часом людина, яка багато читає, ходить у театр, слухає класичну музику, відповідно й розмовляє гарно та правильно. То, виходить, за станом мови можна зробити висновок і про рівень освіченості нації. Хотіла б запитати у ровесників: хтось хоче належати до неосвіченої, темної, примітивної спільноти, яка легко піддається чужим віянням і волі? Ні?! Тоді давайте щось робити! — закликає наша читачка Віталія Стасюк.
