До редакції прийшла наша читачка Люба Цомпель із творчою сповіддю своєї душі. Пропонуємо маленький уривочок з її оповідання...
До редакції прийшла наша читачка Люба Цомпель із творчою сповіддю своєї душі. Пропонуємо маленький уривочок з її оповідання. «Ось воно, сонце. Одвічне світило над нашими душами. Воно дивиться на війни, нещастя, біди, зради. О, сонце, чом ти терпиш це, чому не згаснеш? Чому і далі посилаєш свою благодать на наше безталання, освячуєш наші гріхи? Ні! Світи, світи доти, доки не згориш від сорому за нашу убогість. Гори, палай, освіти цим заревом кінець світу, кару, суд. А тоді згасни... Прийдуть інші люди. Вони будуть достойніші твого сяйва. Вони складатимуть тебе зі своїх сердець. Лише тоді ти будеш справжнім символом чистоти та правди».
