У деяких листах, що надходять на нашу акцію, лунають пропозиції висунути на героя місяця… когось із журналістів «Волині-нової». Дякуємо за визнання і підтримку. Але наше завдання — відкривати для вас і разом з вами Людей із великої літери...
У деяких листах, що надходять на нашу акцію, лунають пропозиції висунути на героя місяця… когось із журналістів «Волині-нової». Дякуємо за визнання і підтримку. Але наше завдання — відкривати для вас і разом з вами Людей із великої літери.
«Чоловік і жінка досить пізно одружились, у них народився син. Вони виховували його з любов’ю, піклуючись, як тільки могли. Попри те, що самі жили убого, відправили його до школи мудрого вчителя, аби син міг зростати духовно. Коли хлопець повернувся додому, то захотів хоч якось віддячити батькам. «Чи міг би я щось для вас зробити? — спитав він. — Щось, що принесло би вам радість». «Ти наша найбільша радість, наш найбільший скарб, — відповіли старенькі. — Однак, якщо хочеш зробити нам подарунок, то роздобудь трішки вина. Ми любимо вино, а багато років навіть не мали його в роті…». У хлопця не було ні копійки. Та одного дня, коли він ішов до лісу по дрова, зачерпнув трохи з водоспаду і напився. Йому здалося, що вода та на смак, як солодке вино. Він наповнив баклажку, яку носив із собою, і вернувся до хати. «Ось мій подарунок, — сказав він батькам. — Це баклажка вина для вас». Батьки покуштували той напій, але, крім смаку води, не відчули нічого. Та вони усміхнулися до сина і подякували. «Наступного тижня принесу вам ще одну баклажку», — пообіцяв син. І чинив так багато тижнів поспіль. Старенькі підтримували цю гру. Вони охоче пили воду і були щасливі, бо бачили радість свого сина. І сталося щось неймовірне: кудись зникли всі їхні недуги і слабості, а зморшки на обличчі розгладились. Наче та вода мала у собі якусь чудодійну силу.
Існує «чудо вдячности». Є особи, які перуть, прасують, готують для інших десять, двадцять, тридцять років. Вони постійно є поруч, піклуються, люблять удень і вночі. І ніколи не чули слова «дякую». Сказати «дякую» — це не тільки питання доброго виховання. Це означає сказати комусь: «Я бачу тебе, знаю, що ти є, що існуєш». Однак у світі так багато людей, які залишаються невидимі».
Цими словами закінчує одну зі своїх повчальних історій, яка називається «Найкраще вино», відомий італійський монах Бруно Ферреро. Ми хотіли б, щоб ви звернули увагу на речення, виділені жирним шрифтом. Особливо — на останнє. Можливо, поруч з вами живе людина, яка заслуговує не лише на слово «дякую», а й на те, щоб про неї дізналося якомога більше наших краян, щоб про неї дізналася вся Україна! Тому одразу телефонуйте або пишіть до нас. А такі особистості неодмінно є поруч. Тільки уважно озирніться, прислухайтесь до свого серця. І ви переконаєтесь, що відкривати людину — це не менш цікаво, ніж планету! Зрештою, кажуть мудрі, кожен із нас — це окрема планета. Подивіться лишень на анкету, які потужні люди–планети оберталися навколо журналістів та читачів газети «Волинь» у липні! У ній серед семи кандидатів ви маєте вибрати лише трьох номінантів і навпроти них у графі «Ваш вибір» поставити цифри 1, 2 або 3 (це буде ваша трійка призерів, де 1 — означатиме перше місце, 2 — друге, 3 — третє). Або випишіть трійку кращих на окремому аркуші. Листи надсилайте на адресу редакції до 31 серпня цього року з приміткою «Людина місяця». Конверт із вашою анкетою візьме участь у спеціальному жеребкуванні, під час якого можна буде виграти цінний приз від нашої газети. А червневого переможця ми оголосимо у суботньому номері. Волинь повинна знати своїх героїв!
ГЕРОЇ ЛИПНЯ-2013 ГАЗЕТИ «ВОЛИНЬ» (перелік номінантів подано в алфавітному порядку) Кандидат Публікація, дата Ваш вибір
КВАРЦЯНИЙ Віталій «На полі гравець має помирати» 20 липня Віталію Володимировичу уболівальники луцької «Волині» готові вибачити все, бо «тільки він зумів втілити їхню мрію — побачити улюблену команду у прем’єр–лізі». Після третього повернення у рідний клуб 60–річний Кварцяний заявив, що тепер буде робити ставку не на легіонерів, а на українських футболістів.
МАТЕЙЧИК Василь 11 липня «Знавець пташиної мови острова Світязь» У заступника директора Шацького національного природного парку навіть мобільний телефон відгукується співом солов’я. Про волинських пернатих Василь Іванович знає все — і про кожну пташку може годинами із захопленням розповідати.
ОРИШКО Олександр 23 липня «Встановлює прапор України на вершинах світу» 30–річний лучанин живе не просто за принципом: «Краще гір можуть бути тільки гори, на яких ще не бував», а й у такий не для слабкодухих спосіб демонструє свій патріотизм.
ПАНЧУК Петро «Подоїли ввечері корів — і на репетицію. Грати Шукшина!» 25 і 27 липня Претендент на Шевченківську премію, заслужений артист України у своєму рідному селі Лобачівка Горохівського району відродив театр. «Треба ж комусь тримати культурне небо», — переконаний Петро Фадейович. А побачити, як грають його сільські актори, приїжджають уже столичні телевізійники.
РИЖУК Василь 2 липня «І земля усміхнеться сонячно» У заслуженого діяча мистецтв, знаного на Волині і за її межами скульптора Василя Рижука незвичайне захоплення — квіти. Особливо близькі до душі чорнобривці і соняшники, яких він засіває обабіч доріг на десятки кілометрів.
СТРІЛКА Ростислав «Залишу на згадку розбудоване місто» 30 липня Заслужений будівельник України із 48–річним стажем у свої 85 має усі підстави так говорити, адже з іменем Ростислава Мироновича пов’язане спорудження більшої половини головних об’єктів соціально–культурного призначення в Луцьку.
ФІЛЮК Петро 16 липня «Тенор зі світовим ім’ям — на Залухівській сцені» Голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк власним прикладом показує, як треба любити свою малу батьківщину: у віддаленому селі Ратнівського району він встановив скульптуру Жінці–Матері, побудував фонтани, а цьогоріч привіз до земляків навіть зірку оперного співу — Володимира Гришка.
