Її рукам Бог дав водночас ніжність та силу — щоб тримати і пензель, і різець. Ця симпатична, творча та невгомонна жіночка створила чимало такого, що захоплює дух навіть іноземців, хоча починала з прозаїчної посади технічного працівника школи. Нині Валентина Максимук (на фото) — шкільний художник...
Її рукам Бог дав водночас ніжність та силу — щоб тримати і пензель, і різець. Ця симпатична, творча та невгомонна жіночка створила чимало такого, що захоплює дух навіть іноземців, хоча починала з прозаїчної посади технічного працівника школи. Нині Валентина Максимук (на фото) — шкільний художник...
Сергій НАУМУК
Якщо вам випаде побувати в Дубечнівській загальноосвітній школі І—ІІІ ступенів на Старовижівщині, то обов’язково зазирніть у праве крило будівлі. У вестибюлі вас чекає розкішний куточок живої природи, де море кімнатних рослин доповнює чудовий пейзаж, який малювала Валентина Максимук. — Хто що з учителів чи працівників школи замовляв, те Валентина Костянтинівна малювала, — розповідає директор школи Неля Андріюк історію створення панно. — Комусь захотілося, щоб була дика качка, — вона намалювала качку. Хтось каже: «У нас болота, треба, щоб жаба була». Гляньте, внизу зліва є маленька жабка. Валентина Костянтинівна малювала панно влітку, коли немає дітей. Я щодня потайки спостерігала, що нове з’явилося. Підходжу: о, вже дерево нове є! У неї талант від Бога. Це далеко не єдине панно у коридорах дубечнівської школи. На майданчиках між поверхами — ще два. Та й у кількох кабінетах є творіння Валентини Костянтинівни. — Той пейзаж, як й інші, довелося малювати на стільці, бо ж високо, — пригадує художниця. — Тоді чимало колег просили щось додати на картину. Замовлень було стільки — умістити не могла! Малювати вона почала з дитинства. Коли прийшов час вступати до вишу, то з’ясувалося, що треба мати хоча б художню школу за плечима. Пішла вчитися в училище на різьбяра по дереву. І якщо школа наповнена її малюнками, то домівка — безліччю різьблених речей. Вони зачаровують гостей уже з порога: пишні воїни та хвацькі козаки, грайливі молодиці та плетіння квітів. До речі, працює вона не сама, а в парі з чоловіком Олександром. Він — майстер на всі руки. Сам освоїв столярське ремесло, виготовляє меблі. Тобто дружина відповідає за «художню» частину виробу, а чоловік все це монтує. Валентина Костянтинівна каже, що зазвичай сюжети визначають замовники. Але іноді й самій доводиться підбирати. Коли наостанок запитали, чи не думає повернутися до малювання «для себе», то, не задумуючись, відповіла: «Зараз часу немає, але бажання є»! Виходить, головні шедеври Валентини Максимук ще попереду.
