П’ять із шести призових місць на четвертому турнірі з ручного косіння низинних боліт «Українська косовиця-2013» посіли представники села Бірки Любешівського району, яке вважають одним із найбагатодітніших сіл України...
П’ять із шести призових місць на четвертому турнірі з ручного косіння низинних боліт «Українська косовиця-2013» посіли представники села Бірки Любешівського району, яке вважають одним із найбагатодітніших сіл України...
Сергій НАУМУК
НАДІЙНИЙ ІНСТРУМЕНТ — ПОЛОВИНА УСПІХУ У першій декаді серпня урочище Бистраж Дольської сільської ради Любешівського району наповнюється чоловічими голосами. Саме тут традиційно проводять турнір із ручного косіння низинних боліт «Українська косовиця». Цього разу участь у ньому взяли дев’ять команд, які представляли кілька сільрад району, прикордонний відділ «Дольськ», ДП «Любешівське лісомисливське господарство» та районний сектор Держслужби з надзвичайних ситуацій. У команді «Хочет» (за однойменним урочищем) змагався навіть люб’язівський сільський голова Борис Шубич. …Розпечене сонце позаганяло у затінки і учасників змагань, і глядачів, і суддів. Але коли настає час жеребкування, чоловіки повагом підводяться й підходять до суддівської колегії. Багато з них у самих шкарпетках: так легше косити, і ноги не подряпаєш. Директор Національного природного парку «Прип’ять–Стохід» Олександр Сащук ще раз розповідає правила змагань. Відтак косарі один за одним витягають з капелюха судді Віталія Веремчука жеребок із номером траси. Гірківська сільська голова Галина Залик тягне за свою команду. «Кажуть, що я щаслива», — пояснює. А ми пригадуємо, що торік збірна таки її сільради здобула перше місце на фестивалі. Учасників змагань піснями вітає фольклорний гурт «Косарики» з Великої Глуші Любешівського району під керівництвом Марії Видерко та молодіжний гурт із Будинку культури Дольська. Номери розподілено, косарі востаннє підбивають свій інструмент і пробують, чи добре закріплене полотно. Дехто вкотре мантачить косу. За правилами міняти її під час змагань не дозволено. Один хлопець дістає з кишені мотузку і міряє нею, чи однакова відстань від ручки до носка й п’ятки інструмента — це теж важливо. Загалом усі погоджуються, що коса мусить бути гострою, добре підлаштованою під свого господаря та надійною.
ПОЛІСЬКІ ЗМАГАННЯ — НЕ ДЛЯ КОЖНОГО СПОРТСМЕНА …Цьогоріч води багато, тож на дистанціях вона доходить до середини литок. Вісімнадцять чоловіків стають уздовж дев’яти трас. Кожна з них завширшки 3,6 метра та завдовжки 100 метрів. Лунає свисток судді — і стартують перші три команди, за трохи буде ще два старти. Цю норму запроваджено з міркувань безпеки, щоб сусідні косарі не працювали одночасно. Косарі затято махають косами. Різуха–трава висотою до грудей просто падає в покоси. Усі визнають, що вона значно густіша за минулорічну, тому косити важче. Але на те вони й змагання, щоб показати свою силу та вміння. Хоча якщо йдеться про «Українську косовицю», то найбільшу роль, на мою думку, відіграє витривалість. З редакційним водієм Миколою Денисюком ми розмірковували, хто міг би на рівних змагатися з поліщуками. Перебрали пред-ставників різних видів спорту і вирішили, що сільським трударям могли б протистояти хіба… інші сільські трударі. Надто вже специфічний «вид спорту»: треба і технікою косіння володіти, хай як патетично це звучить, і витривалим бути, і силу мати. Учасники перших трьох команд позирають на конкурентів і ще дужче махають косами. Дехто вже й геть засапався. У команді «Вогнеборці» другий учасник доганяє першого і стає попереду (такий прийом не суперечить правилам). Глядачі зібралися віддалік на вишці, тож їхніх голосів чути менше. Поруч зі мною босий чолов’яга покрикує на «земляків з Бірок». Учасники також підганяють один одного. «Давай… Вітя… напружся!» — Іван Семенюк між помахами коси видихає підбадьорливі слова своєму братові–напарнику. …Один із чоловіків доходить до фінішу, ледь хапає повітря. Коса валиться з його рук просто в болото. Він нагинається, але не за косою — зачерпує пригорщі болотяної юшки і вмивається нею. Другим рухом набирає в тому місці, де вода ще не збовтана, й пожадливо п’є. Я ще не встиг подивуватися, як подібне робить інший косар. Спробуй–но промахай стометровий покіс шириною 1,8 метра за кілька хвилин! Сільські люди мене зрозуміють. До фінішу першою приходить команда «Поліщуки», за ними — «Діброва», а третій призер — «Едельвейс». Поки судді підбивають результати, косарі перепочивають. Адже ще не кінець. Десять учасників, які показали найкращі особисті результати, змагатимуться на індивідуальному етапі. З усіх трьох команд–переможців до фіналу вийшли по два учасники. Цей етап більш видовищний та динамічніший (траса має довжину лише 50 метрів). Особливу увагу судді звертають на якість косіння. Бо якщо в командному етапі ширину покосу можна зменшити за рахунок напарника, то тепер треба сподіватися лише на власні сили. Першим приймає вітання Іван Семенюк, за ним поклав покоси Сергій Сковера. Лише на чотири секунди відстав від нього його брат Іван. Неймовірно, але всі троє з одного села! Брати Сковери (пред-ставляють любешівських лісників) та брати Семенюки — з Бірок Любешівського району. Тобто всі три індивідуальні призи та два з трьох командних здобули бірківські косарі. Оце так село! — Бачите, матері–героїні народжують косарів–богатирів, — зауважує хтось. — Разом із батьками–героями, — уточнює, усміхаючись, його сусід. Справді, Бірки відомі на всю Україну тим, що до їхнього села найчастіше прилітають лелеки. У радянські часи орден «Мати–героїня» отримали 42 жінки, а за часів незалежності — 117. Сьогодні тут проживає понад 220 багатодітних родин. А тепер ще село прославили й чоловіки–косарі. Молодці! Нагородили переможців електроінструментами. Головними призами були м’який куточок та трюмо, які надали генеральні спонсори свята — луцький підприємець Сергій Ткач та рівненський Артур Якимюк. Фінансовий внесок зробили й кілька місцевих бізнесменів. Вітали призерів перший заступник голови Любешівської райдержадміністрації Володимир Русинчук, заступник голови Любешівської райради Микола Приймак та директор НПП «Прип’ять–Стохід» Олександр Сащук. n
ПІДСУМКИ КОМАНДНОГО ЕТАПУ
Місце Команди Кого представляють Загальний час 1 «Поліщуки» (брати Віктор та Іван Семенюки) Бірківська сільська рада 13 хв. 1 сек. 2 «Діброва» (брати Іван та Сергій Сковери) ДП «Любешівське лісомисливське господарство» 14 хв. 3 «Едельвейс» (Василь Єлець, Петро Солоха) Гірківська сільська рада 16 хв. 9 сек.
ПІДСУМКИ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЕТАПУ
Місце Учасники Час (хв, сек, соті секунди) 1 Іван Семенюк 2,33,66 2 Сергій Сковера 2,54,22 3 Іван Сковера 2,58,00
