Чимало іноземців життя присвятили боротьбі за волю України. Ми знаємо про них дуже мало. Але саме їхній патріотизм, у якому нема місця зневірі та байдужості, сьогодні може добре прислужитися українцям...
Чимало іноземців життя присвятили боротьбі за волю України. Ми знаємо про них дуже мало. Але саме їхній патріотизм, у якому нема місця зневірі та байдужості, сьогодні може добре прислужитися українцям...
Леся БОНДАРУК, редактор відділу культури і освіти
Нещодавно біля Лук’янівського сізо в Києві правозахисники, історики, журналісти, громадські та релігійні діячі вшанували пам’ять австрійського князя (ерцгерцога) Вільгельма Габсбурга. До літопису України цей іноземець увійшов під ім’ям Василь Вишиваний — за любов носити вишиванку та щире вболівання за долю нашого народу. Військовий діяч, політик, дипломат, поет, полковник легіону Українських січових стрільців Вільгельм Габсбург знав італійську, німецьку, французьку, іспанську, польську мови. Познайомившись з українцями, зацікавився і нашою культурою — захоплювався творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Василя Стефаника. А 1921 року українською мовою видав збірку віршів «Минають дні» з присвятою «Борцям, що впали за волю України». Вільгельм писав, що йде до сну щоночі, знаючи: одного дня сни стануть дійсністю і Україна буде вільною. Він казав, що «метою його життя є ощасливлення народу». Саме тому князя вважали претендентом на трон — майбутнім українським королем, якщо Україна стане монархією. Такі надії на нього покладав і митрополит УГКЦ Андрей Шептицький. А коли до ерцгерцога особисто звернувся міністр закордонних справ нацистської Німеччини Йоахим фон Ріббентроп із пропозицією стати консультантом, Василь Вишиваний відповів: «Вибачте, пане міністре, але ви помиляєтесь. Я почуваю себе українцем, і тільки для добра України можу співпрацювати… Тільки для добра України…». Відданість українській визвольній справі не міг пробачити й радянський тоталітарний режим: 357 днів провів Вільгельм Габсбург у Лук’янівській в’язниці в Києві, витерпів виснажливі нічні допити, тортури і погрози, але не виказав імен українських побратимів та соратників на еміграції. Його засудили до 25 років ув’язнення, але через кілька днів він помер внаслідок важкої недуги. Співпереживання за трагічну долю поневолених українців багатьох іноземців робило нашими земляками — українцями по духу. В’ячеслав Липинський, який народився на Волині в польській родині, став відомим українським політичним діячем, істориком, публіцистом, теоретиком українського консерватизму. Варто згадати й росіянку Марію Вілінську, знану як Марко Вовчок, німця Освальда Бургардта (Юрія Клена), шведа Майка Йогансена — талановитих майстрів українського слова. Чимало таких і серед сучасників: єврей Семен Глузман — дисидент, психіатр і правозахисник, грузин Рауль Чілачава — письменник і перекладач, дипломат, індійка Мрідула Гош — українська правозахисниця, яка переклала на бенгальську мову «Лісову пісню» Лесі Українки… Вони зуміли побачити, відкрити, а тому — полюбити Україну, її людей, мову. А нам, народженим під українським небом, це дано Богом. Бо, як писав В’ячеслав Липинський, «ніхто нам не збудує держави, коли ми самі її не збудуємо, ніхто з нас не зробить нації, коли ми самі не схочемо стати нацією».
