Щоразу, коли буваю на Центральному або Завокзальному ринку, маю нагоду побачити своїх знайомих — колишніх тренерів дитячо–юнацьких спортивних шкіл...
Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ, кореспондент відділу інформації та екології газети «Волинь-нова»
Щоразу, коли буваю на Центральному або Завокзальному ринку, маю нагоду побачити своїх знайомих — колишніх тренерів дитячо–юнацьких спортивних шкіл. Місце наших зустрічей майже незмінне, адже нині вони тут працюють. В одних на базарах власні торгові точки, інші, як кажуть, в наймах у бізнесменів. В усіх — вища освіта. Хтось із них після закінчення вишу рік–два був тренером з того чи того виду спорту. Дехто, щойно отримав диплом, подався туди, де можна більше заробити. Але зрадою їхній крок важко назвати: у більшості випадків це робилося задля сім’ї.
Постає питання, чи престижна на Волині професія тренера дитячо–юнацької спортивної школи? За даними статистики, нині в області функціонує 42 ДЮСШ, у яких майже 12 тисячами юнаків та дівчат опікується 486 тренерів, з них 318 — штатних. Але чому не затримуються тренери у ДЮСШ? Насамперед через низьку зарплату — 1200—1400 гривень на місяць. Та навіть ці гроші ще треба заробити: набрати кілька груп дітей, прищепити їм любов до спорту, дочекатися перших успіхів. І лише після цього можна розраховувати на доплату — за стаж, досягнення учнів на обласних, всеукраїнських, міжнародних змаганнях, категорію, яку призначають з роками за здобутки у роботі. Тим паче, далеко не всі тренери стають такими відомими й авторитетними, як горохівський гандбольний гуру Олександр Баламут, який не зрадив професії навіть тоді, коли за працю отримував мізерну зарплату. Таких прикладів на Волині десятки. Ось, скажімо, ще й сьогодні в обласній ДЮСШ тренує легкоатлетів 78–річний Михайло Кліщук. Скільки учнів пройшло через його групи за більш ніж піввіку?! До речі, найіменитіший із них — легкоатлет–бар’єрист, призер чемпіонату Європи, а нині член Міжнародного олімпійського комітету, президент Федерації легкої атлетики Росії Валентин Балахнічов. У цьому закладі починав свій тренерський шлях і знаний воротар Юрій Тимофєєв, який майже 20 років тому знайшов себе у Центрі інвалідного спорту Волині. Заслужений тренер України дав путівку у великий спорт чемпіонам світу, Паралімпійських ігор, Європи Андрію Розтоці, Анатолію Шевчику, Олексію Гетуну та багатьом іншим. Сумлінну роботу Юрія Васильовича оцінено орденами трьох ступенів «За заслуги» і Ярослава Мудрого. Хоча не завжди в нашій області шанують працю тренерів. Іноді соромно стає за вчинки людей, які зневажливо ставляться до тих, хто свого часу здобував спортивну славу нашому краю, виховував юні таланти. Рік тому без будь–яких пояснень були звільнені з посад тренерів ДЮФШ «Волинь» заслужений тренер України Володимир Байсарович (його вихованці — Анатолій Тимощук, Володимир Гащин, Микола Кльоц, Михайло Бурч) і заслужений працівник фізичної культури та спорту України Альберт Мікоян (його підопічні — Володимир Мозолюк, Олег Герасим’юк, Роман Степанов, Віктор Хомченко). І лише з поверненням у ФК «Волинь» Віталія Кварцяного легенди волинського футболу знову передають свій досвід молоді. Я сьогодні пригадав прізвища лише кількох тренерів, які заслужили повагу й авторитет на Волині. Можна було б пригадати ще багатьох. Усі вони без винятку починали з пошуку учнів у загальноосвітніх школах, навчали їх азів спортивної майстерності, раділи першим перемогам на міських та обласних змаганнях, а згодом і на міжнародних. Тому за свою працю мали б мати від держави шану, повагу та гідну зарплату чи пенсію.
