НОВЕ ЖИТТЯ ПІДПРИЄМСТВА-БАНКРУТА

Нововолинський ремонтно-механічний завод завдяки новому керівництву отримав шанс на відродження

ЗА СЕБЕ І ЗА ’ТОГО ХЛОПЦЯ’
Про те, що державне підприємство «Нововолинський ремонто-механічний завод» переживає складні часи економічної розрухи, наша газета писала не раз протягом останніх двох років. Робітники місяцями не отримували зарплати. Нічим було «гасити» й інші обов’язкові платежі по податках, використаній електроенергії. Не принесла на РМЗ обіцяного порятунку Волинська виробнича компанія, яка мала намір взяти його під своє крило і вивести з кризи. А навпаки, змушені були заводчани вступати з нею у господарський конфлікт. Орендуючи безоплатно частину приміщення на РМЗ, підприємство ще й залишилось винним цій структурі певну суму коштів. Клубок проблем і конфліктів так заплутався на підприємстві, що кінці його шукались з допомогою контролюючих та правоохоронних органів. Врешті проти посадових осіб РМЗ було порушено кримінальну справу, яка мала видатись гучною...
Початок для новообраного директора Богдана Бойка став нелегким.
— Це була та ситуація, — сказав у розмові зі мною Богдан Бойко, — коли особливо вибирати не доводилось. Треба було або залишати підприємство, або його очолити. Вирішив погодитись на останнє, знаючи, що завод поки що шахтарському місту вкрай потрібен.
На березень минулого року, коли директорське місце зайняла нова людина, заборгованість тільки по електроенергії, від якої завод був від’єднаний, становила 220 тисяч гривень, по кредитах — теж 220 тисяч. З серпня 2002 року зовсім не виплачувався заробіток. Перше, почали проплачувати за електроенергію і паралельно гасити за неї борг. Потрібно було давати продукцію. За шість місяців роботи, правда з неповним робочим тижнем, розрахувались за цей вид послуг. Зменшили на 50 тисяч гривень кредиту.
У квітні минулого року вперше виплатили людям місячний фонд зарплати. Налагодили її регулярну виплату, хоча не в повному обсязі. Ускладнюється це питання ще і тим, що 217 працівників заводу звернулись до суду про повернення заборгованих грошей. Рахунки арештовані, фактично зароблені працівниками РМЗ кошти розподіляють інші люди. Тобто, ті, хто працює на РМЗ зараз, змушені відпрацьовувати ще й борги.
Доброю підмогою могли б стати кошти, які роками не сплачує за надані послуги ДП «Львіввугілля». Сума у більш як один мільйон гривень полегшила б долю заводчан. Як вказано у матеріалах перевірки контрольно-ревізійного відділу міста Нововолинська, такий великий борг у сусідів накопичився внаслідок незадовільної судово-претензійної роботи колишніх керівників РМЗ по відношенню до львів’ян. Тому-то довелось братись за це серйозно і по-новому. Зараз у Червоноградській виконавчій службі знаходиться рішення Львівського арбітражного суду на повернення Нововолинському РМЗ 440 тисяч гривень. Підставила у цій справі своє плече міська та обласна влада. Перший заступник голови облдержадміністрації Володимир Панчишин звернувся у Львівську облдержадміністрацію з проханням посприяти справі. Отримали відповідь, що ДП «Львіввугілля» готове укласти, так би мовити, мирову угоду під реструктуризовані борги і розробити графік їх погашення.
ОПТИМІЗУВАТИ ДІЯЛЬНІСТЬ ЗАВОДУ – ГОЛОВНЕ
— Насамперед, — повернувся у розповіді Богдан Бойко, — ми змушені були налагодити роботу так, аби знов не обростати боргами. А це залежало від багатьох чинників.
Довелось провести скорочення у першу чергу інженерно-технічних працівників та працівників адмінапарату, кількість яких на час його приходу на посаду при загальній чисельності 250 працюючих становила 70. Дивне співвідношення! Підняли з колін занедбане, але необхідне для виконання головних робіт підсобне виробництво. Робітники задіяні на дільницях металоконструкцій, ремонтно-механічній і частково — у ремонтно-механічному управлінні. Можливо, й малувато, бо, наприклад, за механічною обробкою металу змушені звертатись на інші підприємства. Але у ситуації, коли з 22 вугледобувних шахт стало лише 14 (4 — у Нововолинську і 10 — у Червонограді — А.Л.), такий крок вимушений.
Окрім того, аби зменшити податки за землю, скоротили і виробничі площі. Центральні електромайстерні взялись перевести на територію основного виробництва, а там, де вони розміщувались, німецький інвестор розпочав втілювати в життя перспективний інвестиційний проект.
Переглянули усі замовлення. З них виділили лише ту частину послуг по ремонту, за яку відразу платять гроші. Паралельно шукають шляхи перепрофілювання, аби виконувати необхідні замовлення для шахтопрохідницьких управлінь, зайнятих на будівництві шахти № 10, сільгосппідприємств.
— Працюємо повний робочий тиждень, — зазначив Богдан Бойко. — Але «на склад» не робимо, щоб не шкодити собі. Обсяг робіт на 150—200 тисяч гривень у місяць, які почали заробляти, малуватий, — зізнається директор, — але віримо, що у найближчі місяці він сягне більшої суми. Отоді вже можна й викарабкатись, — з нотками жарту додає Богдан Іванович. — Заважає нормальному становленню заводу і негативний імідж, який створювався навколо його подій останнім часом. Головне, щоб у завод повірили у місті, в області.
На його плечах зараз — нелегка ноша. Значним залишається борг по зарплаті — близько мільйона гривень, люди, які звернулись до суду, теж чекають на гроші. Але, як кажуть, цифри — річ уперта. І по них яскраво видно, що ремонтно-механічний завод працює стабільно. Сплачуються необхідні платежі у бюджети усіх рівнів. Є солідний пакет замовлень. Завод поволі стає на ноги. І люди починають йому вірити, бо щодня поспішають до верстатів.
Алла ЛІСОВА.