ЕПІЗОД ІЗ ЖИТТЯ: «пишу трохи гірше, ніж Леся Українка»

— Я блискучий оратор і вмію писати трохи гірше, ніж Леся Українка, — відрекомендовується редакційний відвідувач.

Він приніс зошит із віршами. Припускаю, що навряд чи зумію гідно оцінити доробок автора. Бо що ще скажеш людині, яка на уявному літературному п’єдесталі розмістила себе всього на сходинку нижче за відому письменницю. Але про якість текстів і не йдеться.
— Аби ви надрукували… – починає здалека.
Далі з’ясовується, що йому треба грошей. Зауважую, мовляв, Леся Українка так ніколи не сказала б. На цьому й розходимось. І я не встигаю розповісти чоловікові одну повчальну історію.
…Якось у першому класі я намалювала чайку. Пташка була красивою, здавалося, от–от злетить у небо. Учителька Наталія Вікторівна розмістила малюнок на шкільній виставці. А коли згодом покликала вчительку музики оцінити цей художній витвір, то його вже там не було. Довелося зізнатися, що то я забрала. «От скромна дитина», – сказала Наталія Вікторівна.
А я просто боялася, що хтось поцупить ту чайку. «Нічого ліпшого вже не намалювати», — думалося тоді. І справді, то був єдиний шедевр із малювання за сім років навчання. Бо коли знаєш, що ти «майже Пікассо» чи «трохи гірше, ніж Леся Українка», то вище голови вже не стрибнеш.