Чим переймався і дивувався протягом останнього тижня редактор відділу права та правоохоронних органів Олександр НАГОРНИЙ...
Чим переймався і дивувався протягом останнього тижня редактор відділу права та правоохоронних органів Олександр НАГОРНИЙ...
… «БЕГЕМОТАМИ» І «КРОКОДИЛАМИ» В ТЕРЕМНОМУ Чим може дивуватися людина, яка перебувала на відпочинку, як ось автор цих заміток? Звичайно, красою природи. Адже у Луцьку гарних куточків вистачає. Оскільки Стир обмілів, то я вирішив освоїти знаменитий в минулому ставок у Теремному. Картина вражаюча. Водне плесо ставка нагадує ковдру, зіткану з рослинності осінніх кольорів упереміж із ряскою та залишками бенкетів «туристів». Тут не те що купатися, а й топитися огидно. Хоча трохи уяви — і ставок може видатися якимось екзотичним болітцем у верхів’ях Амазонки. І це вже не пластмасові вироби та пляшки виблискують, а виглядають морди бегемотів та хвости крокодилів. Даремно поважні волинські державні мужі, які вибудували котеджі за ставком, відгородилися мурами від цього дикого куточка. Теж могли б помріяти під вербами замість того, щоб мандрувати до Світязя чи за моря-океани. Неподалік є невелика вулиця з дивною назвою — Народних дружинників, на якій живуть в основному молоді батьки. Плавати вони здебільшого колись вчилися на цьому ставку. Цікаво, що тут проживає 10 дошкільнят і всі хлопці — наче єдина футбольна команда. Недавно з’явився на світ одинадцятий, певне, воротар. Футболістами, може, й будуть, але плавцями навряд. Бо, дивлячись на п’яні уїк–енди на занедбаних берегах ставка, який є природним заповідником місцевого значення, можна й справді стати не тільки дружинником, а й месником. Екологи повідомляють, що є проект очищення цієї заводі (це робили востаннє чверть століття тому). Скоріше б місто позбулося такої ганьби.
… ЕГОЇЗМОМ І ПИХОЮ СКОРОБАГАТЬКІВ Побувавши за кордоном, не перестаємо дивуватися тим, що там зовсім незнайомі люди всміхаються та ведуть себе делікатно і ввічливо. У нас перехожі набундючені, з матюками на вустах, ходять, виставивши лікті. Виняток хіба що для церкви та світських вечірок. Недавно розповідали по телевізору, як на Оболоні в Києві ночами люди не сплять. Байкери облюбували цю трасу і роками влаштовують нічні перегони. Влада каже, що бракує законів, щоб зупинити потужний рев моторів. На мешканців будинків усім наплювати. У неділю лучани та гості міста йдуть з дітьми доріжкою Центрального парку культури та відпочинку імені Лесі Українки, що веде до зоопарку. Час від часу їм доводиться давати дорогу автомобілям найкращих світових марок. Дим із вихлопних труб потрапляє просто в коляски. Уявити щось подібне ще десь в світі неможливо. При вході ще раніше поставили якусь будку (схоже, для сторожа) і шлагбаум. Будку обмалювали, шлагбаум вкрали. Скоробагатьки рухаються по життю, розштовхуючи ліктями простих людей, демонструючи дорогі авто та годинники. Хоча поруч на вулиці Глушець є майданчик, де можна припаркуватися. … Але і прості смертні у питаннях культури поведінки нічим не кращі. Вечірня година. Сусід стукає молотком, як дятел. Вранці поштиво вітається. Інтелігент чи хам?
… СКРОМНІСТЮ СУЧАСНИХ ОРДЕНОНОСЦІВ Мене, на відміну від колеги, яка вже писала про святкову біжутерію, не шокував дощ із державних нагород, що впав на донецьких хлопців. За Брежнєва теж були й зливи із блискучих цяцьок. На що ланкові, доярки, бригадири, яких висували на передній план, скрушно відгукувалися: «Краще б премію дали». Але й тепер розбавляють ряди нагороджених мільйонерів авторитетними людьми. Це, до речі, яскраво проявилося, коли визначалися кандидати на звання «Почесний громадянин області», де поряд із духовним лідером опинився провладний політик, ставлення до якого далеко не однозначне в простого люду. Дивує інше: чому сучасні орденоносці не носять на піджаках нагород, як це, наприклад, роблять з гідністю фронтовики? Хочеться звернутися насамперед до народних депутатів: «Слуги, надіньте ордени!». Уявляєте, як засяяв би сесійний зал? Чубитися перестали б, боячись за втрату регалій. Враження таке, що нагороди зберігають у сейфах разом із злитками золота і країна не знає своїх героїв. Чи знаєте ви, що Іван Степанович Плющ та Петро Андрійович Ющенко отримали відзнаку Президента України «Хрест Івана Мазепи», а Людмила Миколаївна Кучма нагороджена орденом Княгині Ольги І ступеня? Кожна влада вшановує своїх героїв. То, можливо, соромно носити державні нагороди, отримані по блату, як помаранчевим, так і біло-блакитним? Чи бояться? Це ж згодом запитають, від якого Президента дар. Треба записати в закон про нагородження пункт про обов’язкову здачу орденів, якщо йдеш у тюрму чи втікаєш із країни. Це стосується, наприклад, біженців — екс–міністра МВС Миколи Білоконя та колишнього ректора Податкової академії Петра Мельника. Міліціонер вивіз у Росію два ордени «За заслуги» ІІІ та ІІ ступенів. Податківець подався у світ із трьома орденами «За заслуги» — повний кавалер!
… ЖИТТЄРАДІСНІСТЮ ЖІНОК НА ВІДПОЧИНКУ Тимчасовий контингент у санаторії об’єднують хвороби, процедури і… танці. Справедливо кажуть, що після 40 років немає абсолютно здорових людей — особливо чоловіків — є недообстежені. Процедури в здравниці — це майже магічний обряд, що викликає трепет у жіноцтва, а разом із тим і тривогу. А чи не обділив їх лікар ваннами, душами, терапією, мікроклізмами, грязями та іншими чудодійними засобами? Вони здатні на них бігати до повної знемоги. Але все поступово унормовується, жінки відсипаються і не зіскакують уранці з ліжка від думки — корови не подоєні, свині не нагодовані та помічають, що в чергах для промивання шлунка стоять якісь сиві чи лисі особи протилежної статі. І хоч у багатьох літа на зиму повернули, але з’являється відчуття, що є ще невикористані резерви романтичних поривів. Незабаром жінки усвідомлюють, що існувати в санаторії в ролі «синьої панчохи» не престижно. Але й розважати якогось зануду теж не хочеться. І тут ді–джей вмикає барабанний бій у залі для танців, який окриляє кавалерів будь–якого віку. Лунають мелодії про смереку, яка чомусь росте так далеко, про те, що є невідома «женщина любимая, самая желанная, самая красивая и чуть–чуть печальная…» і, нарешті, звучить хіт — знаменита Мурка, яку полюбляють навіть прокурори Генеральної прокуратури. Відпочиваючі стають у коло, як гуцули, і починають рухатися хто як може, забуваючи про зношені суглоби і остеохондроз. А якій розпашілій жінці не хочеться погуляти під місяцем із кавалером? Якби власний чоловік повів увечері до озера, то подумала б, що хоче втопити. Гризуть собі нігті жіночки, які провели блискавичні операції по захопленню кавалерів, а через якийсь час з’являються ну такі вже благородні та грошовиті. Хоч вішайся на сосні з написом: «Люба + Діма = любов». Та через якийсь період жінки приходять до неоригінального висновку, що чоловіки, які трапилися дорогою на процедури чи на руханці, мало чим відрізняються від тих, котрі залишилися вдома на дивані. Хіба що мають більше хронічних хвороб. Навіть коли приїжджає обласний драматичний театр із «Наталкою Полтавкою», то вони надають перевагу шашликам та «Мороші», а не моршинській. І хоч дорогу дають, двері відчиняють, не штовхаються, як у тролейбусі, не лихословлять на кожному кроці, не напиваються до нестями, а навіть схильні до деякої грайливості, плазування і сексуальних маневрів, все одно це явище тимчасове, викликане гультяйством. Розумні жінки, повертаючись додому, мерщій ремонтують ланцюг, яким прив’язаний чоловік до ліжка. Таким чином завдяки санаторію міцніють сімейні узи — від добра добра не шукають. P. S. Вищенаписані замітки свідчать, що в санаторії варто їздити хоча б для того, щоб забути про кляту політику, комунальні біди і лихе начальство. І навіть журналістові, як бачите, куди приємніше згадувати життєрадісних жіночок, ніж писати про вибрики врадіївських чи рідних правоохоронців.
… АНЕКДОТАМИ ЯК ДЗЕРКАЛОМ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ Як не дивно, але навіть молодше покоління журналістського племені пам’ятає, що колись у нашій газеті була «Кловня» — сторінка сатири і гумору. Нещодавно елегантна журналістка — дитя електроніки та інтернету — завітала в редакцію і суворо запитала: «Чому зникла ця рубрика?». Я пояснив дівчині, що «Кловня» у свій час була, наче муха у спасівку, яка кусала керівників і вони, принаймні, чухалися, бо отримували прочуханку від вищих партійних босів. Тепер влада товстошкіра, її ніякий шершень не дістане, а на критику ЗМІ реагує, як слон на моську. Багато років «Кловня», серед авторів якої були відомі письменники, поети, журналісти, такі, як Олександр Богачук, Михайло Хижко, Олександр Хоменчук, Яків Абрамчук та інші, хоч якось жартом та сатирою протистояла нудотним передовим та пропагандистській брехні. Однак Юрій Благов був правий, висловлюючи тодішню думку вождів: Нам, товарищи, нужны подобрее Щедрины, И такие Гоголи, Чтобы нас не трогали. Тепер потрібен «Квартал-95», щоб лоскотати п’яти нинішнім можновладцям. Проте несподівано знову на сатиричну передову вийшов анекдот — не той, що, як мовиться, нижче пояса, а політичний. Останні народні шедеври, які довелося почути, відтворюють дійсність у несподіваному ракурсі. І головне, ніхто не боїться, що за політичний анекдот когось посадять. *** Сьогодні горіла Верховна Рада. Мешканці сусідніх будинків допомагали чим могли: бензином, соляркою, мазутом, дровами… *** Футбольний арбітр, який призначив пенальті у ворота донецького «Шахтаря», змушений просити політичний притулок в Європі. *** Зупиняє даішник машину: — Перепрошую, ви випадково не з Партії регіонів? — Ні. — То може ви з Донбасу? — Та ні. — То чого ж ти, скотино, по зустрічній летиш! *** В принципі в країні, де Віктор Янукович гарантує дотримання Конституції, Микола Азаров піднімає економіку, Сергій Арбузов ратує за європейську інтеграцію, Дмитро Табачник опікується освітою українців, Петро Мельник вчив студентів–податківців, Андрій Слісарчук (доктор «Пі») лікував людей, Михайло Поплавський створює хіти, все виглядає досить пристойно і гармонійно. *** Коли у Януковича запитали, чи зміг би він бути президентом Франції, він щось порахував на калькуляторі й видав: — Нема питань, зміг би! — А Америки? — І Америки! — А Китаю? — Ні, Китаю не зміг би, бо донецьких не вистачило б!
