ТРАНСПОРТ: люди — не мішки з картоплею

Цими днями їхала міською маршруткою № 9А. Вільних місць не було, тому стояла, як і кілька інших пасажирів.

Водій, як це у них заведено, справно брав гроші, передавав здачу, крутив кермо і добре тиснув на газ. Певно, переживав, аби ніхто не перехопив у нього дві гривні, бо за комфорт і безпеку пасажирів йому явно голова не боліла. Забравши на черговій зупинці людей, він так розігнався, що й не помітив, як на перехресті світлофор моргнув червоним оком і збоку вже виїхала машина. Наш «шумахер» встиг загальмувати, та ми, як ті кеглі, почали підбивати одне одного і не по своїй волі забавлятися у гру «Мала куча, невелика, дайте ще!..». Врятувало від падіння лише те, що одній пасажирці таки вдалося втриматися на ногах.
— Перепрошую, але ви ж людей, а не мішки з картоплею везете. Хоча кілограм її зараз дорожче коштує, ніж проїзд у маршрутці, то, певне, з бульбою ви б обережніше поводилися, — звернулася я до водія. — До того ж, із такою швидкістю у місті їздити не можна!
Мої слова почули всі пасажири, але лише тихцем між собою висловили невдоволення. А цей нахаба навіть не здогадався перепросити за таку їзду. От і скажіть мені, будь ласка, чому ми боїмося відстоювати свої права та ще платимо за такий сервіс, йдеться ж бо не лише про зручності, а про саме життя, обурюється Анна Карась.