Однією із заслуг Йосифа Сталіна дехто цілком серйозно вважає те, що він зібрав усі українські землі під дахом однієї держави. Мовляв, хоч це й була тоталітарна країна, українці врешті таки об’єдналися...
Сергій НАУМУК, редактор відділу сільського життя газети «Волинь-нова»
Однією із заслуг Йосифа Сталіна дехто цілком серйозно вважає те, що він зібрав усі українські землі під дахом однієї держави. Мовляв, хоч це й була тоталітарна країна, українці врешті таки об’єдналися
У цій пропагандистській схемі 17 вересня 1939 року займало одне з чільних місць: саме цього дня Червона армія перейшла кордон Речі Посполитої, а у трактуванні радянських ідеологів — розпочала визвольний похід на Західну Україну та Західну Білорусію. Почитати тодішні плакати — волиняни та галичани тільки й мріяли про те, щоб їх злапав в обійми Совєтський Союз. Ніде правди діти, чимало наших земляків були прихильниками лівої ідеї. Та й, як на мене, польська влада найбільше боялася Організації українських націоналістів і Комуністичної партії Західної України. В останній до 1928 року існувала така собі націонал–комуністична течія, яка виступала проти політики Сталіна у національному питанні. І хоча КПЗУ була слухняним виконавцем волі Москви, та це не врятувало її від репресій. Ще в 30–ті роки минулого століття чимало західних комуністів засудили за вигаданими справами, а КПЗУ — розпустили. Показову історію розповів житель села Личани Ківерцівського району Валерій Цицюра. Його дід по матері Микита Безушкевич після встановлення радянської влади у 1939 році вирішив пересвідчитися, чи мають якісь підстави чутки про роздавання людям землі. Недовго думаючи, вирушив до Харкова. Добирався пішки, ночував у копицях, але таки втрапив у тодішню столицю. Що саме волинський селянин там робив — не відомо. Проте, повернувшись додому, усім казав: «За цю владу не можна голосувати, бо вони у жнива п’ють і танцюють». Погодьтеся, простий чоловік дуже тонко підмітив її суть, бо для справжнього господаря пиятика у жнива — це аномалія. Досить швидко західні українці спізнали всі «принади» нового режиму: масові арешти, депортації, розстріли, зокрема й у тюрмах, коли 1941–го совєти відступали. Про репресії написано чимало, та не для прихильників сильної руки. Вони й досі переконані, що без Сталіна українські землі були б розпорошені. Дарма, що «лучший друг пионеров» ніколи не ставив за мету зібрати етнічні українські терени воєдино. Влада краяла територію лише з огляду на власні інтереси, а всі приєднання чітко вписувалися в імперську політику Кремля. Скажімо, у 1939–му націоналісти організовували збір підписів за приєднання Берестейщини, населеної переважно українцями, до України. Але це не входило у плани керівництва. Зрештою, якщо вже опиратися на запропоновану логіку, то сталіністам хоч–не–хоч доведеться визнати, що 17 вересня виросло саме з 23 серпня 1939 року. Того дня в Москві було підписано пакт Молотова–Ріббентропа, яким Німеччина та Радянський Союз розмежували сфери впливу у Східній та Північній Європі. Західноукраїнські землі увійшли до складу Радянської України завдяки договору, який розробляли два диктатори, — Сталін та Гітлер. Виходить, останній також сприяв тому, щоб українські землі опинилися в одній державі?
