Спинилася біля тіточок, які торгують осінніми хризантемами, збираюся купити он ті, жовтогарячі, з великими повними суцвіттями...
Спинилася біля тіточок, які торгують осінніми хризантемами, збираюся купити он ті, жовтогарячі, з великими повними суцвіттями.
Коштують вони недешево, 15 гривень за квітку, але ж попереду в мене зустріч із жінкою-легендою, тож хочеться зробити їй маленьку приємність. Одна з торгашок зайнята «творчим процесом», тому не помітила моєї присутності. Вона з однієї купки бере стебло, а з іншої — головку і тоненькою дротиною «зростивши» їх докупи, ставить у відро, в якому тісненько тулиться цілий оберемок таких же квітів–калік. Підходжу до відра, беру стебло в руки, торкаюсь суцвіття і воно без протесту опиняється у моїх руках. Тітка починає верещати так, начебто я лишила без голови її огрядне тіло. Витягую дротика і пропоную настромити на нього її язика. Соромити і закликати до совісті — марна справа, коли йдеться про власну кишеню. Єдине, що втішало, — ця прикрість сталася зі мною не в нашому місті, а цими днями в Києві. Столичну пригоду оповіла Одарка Нєтопеж.
