І з 74-м днем народження газети «Волинь-нова» наших журналістів привітали самодіяльні актори з села Лобачівка Горохівського району...
І з 74-м днем народження газети «Волинь-нова» наших журналістів привітали самодіяльні актори з села Лобачівка Горохівського району. На сцені Волинського академічного обласного театру ляльок вони зіграли у виставі «Земляки» за творами російського письменника Василя Шукшина. Автор постановки – актор і режисер, заслужений артист України Петро Панчук – уже 29 років працює у знаменитому Київському національному театрі імені Івана Франка. А влітку, під час відпустки, організовував театральне дійство на своїй малій батьківщині. Після гастролей «земляків» у рідній Лобачівці та Горохові до редакції телефонують читачі з усіх куточків Волині і просять: «Хай Панчук із акторами приїдуть до нас у район!». Тому не дивина, що в обласному центрі сільські аматори зібрали повний зал глядачів, а потім у подарунок – тривалі оплески. Представив артистів луцькій публіці сільський голова Лобачівки Святослав Забуський
Ярослава ТИМОЩУК
...– У тебе, як у собак Павлова, рефлекс виробився: тільки пенсія – то йдеш до шинку півлітру купувати, – каже зі сцени 16-річний Сергій Корнейко. У спектаклі хлопець перевтілився на захопленого науками семикласника Юрка, який квартирує в діда Наума. Його грає Петро Панчук. Вбраний у шапку-вушанку актор лежить на застеленому рядниною дерев’яному тапчані, час від часу заходиться кашлем. – Який ти розумний, – відказує сердито. – Хай би ліпше твої вчені вигадали засіб від похмілля. А то голова – як банка з самогону. В наступному епізоді з’являється тато першого героя Андрій Корнейко – у солом’яному капелюсі та квітчастих шортах, із валізою в руках. Його сценічний образ – жвавий і охочий розповідати всілякі небилиці Пєтька Краснов. Із односельчанами ділиться враженнями, як їздив до Криму радикуліт лікувати. У тамтешніх ресторанах витратив 150 рублів. За це йому докоряє теща – сільська землевпорядниця Світлана Шевчук. – Коли вступав до інституту, переплутав факультети, – зізнається після спектаклю пан Андрій. – Прочитав у газеті про агрокомічний. Видно, опечатка була, бо факультет виявився агрономічним, по завершенню якого я 18 років пропрацював у колгоспі, поки мене не взяли музкерівником у клуб. На сцену виносять таблицю з написом «Прискорення соціально-економічного розвитку – стратегічний курс партії». Гасне світло. Директор лобачівського Народного дому «Просвіта» Василь Гриб і сільська вчителька Зоряна Бойчук сплять на лавці, що слугує імпровізованим ліжком. Прокинувшись, чоловік виявляє, що не може сидіти – заважає осколок від кулі в делікатному місці, отриманий під час війни. Він би звернувся у районну лікарню, та високий статус не дозволяє. А в область сто кілометрів їхати, і ще не знати, чи приймуть. – Якби ж то я був простою людиною, а я – голова колгоспу, – бідкається поранений. Зрештою, натерпівшись сорому від молодих і сквапних на язик лікарок, кип’ятить воду, бере ніж і сам собі робить операцію. В останньому епізоді згорьовані батьки чекають, коли сина Стьопку звільнять із тюрми. Його німа сестра – дружина Петра Панчука Людмила – рахує на календарі дні, що залишилися до повернення. Стьопка приходить на три місяці раніше. Щаслива сім’я кружляє в хороводі, як тут вривається міліціонер. З’ясовується, що ув’язнений втік з тюрми і тепер мусить нести додаткове покарання. – Стьопка-а-а-а-а! – умить запалу тишу пронизує відчайдушний крик німої сестри, яка від невимовного болю заговорила. Опускається завіса. У фіналі всі актори грають на різних музичних інструментах. Єдиний глядач, який не аплодує під час вистави, – редактор відділу сільського життя газети «Волинь» Сергій Наумук. Він тримає величезний кавун із висіченим на ньому написом «Артистам із Лобачівки». Презент виготовила героїня однієї з наших публікацій – луцька майстриня Ольга Гончарук. На кавуновій шкірці жінка зобразила акторів у масках. Ще один цінний подарунок лобачівці отримали від заслуженої артистки Галини Кажан. Відтепер їхнім талісманом буде портрет Василя Шукшина, привезений із батьківщини письменника — Алтаю. А горохівські поштовики виготовили персональну марку із портретом Петра Панчука. Після урочистого погашення її акторові вручив керівник волинської пошти Ярослав Кравчук. – Спектакль так зворушив, аж захотілося додому в село, – ділиться враженнями журналістка Анна Карась. – Саме на такі емоції і розраховував, – усміхається у відповідь Петро Панчук. – Найголовніше для акторів – взяти в душу проблеми своїх персонажів. Бо якщо самому байдуже, то чого глядач має переживати?
ФРАЗИ З ПОСТАНОВКИ, ЯКІ НАЙБІЛЬШЕ ЗАПАМ’ЯТАЛИСЯ ГЛЯДАЧАМ:
«Прошу хлюпнути!» ( герой Петра Панчука просить йому налити ). * * * «Пароплав! Забери мене з цього колгоспу!» ( Світлана Шевчук мріє устами своєї героїні ). * * * «У нього дурна звичка: після кожного слова говорити «мля», але всі до цього звикли і не звертають уваги» ( характеристика Пєтькі Краснова ).
На фото: Актори із Лобачівки подарували нам чудову виставу, а ми їм — ось такого суперкавуна!
