Це в календарі — День працівників освіти, а в душі — згадка про улюблених учителів, шкільні свята й будні, які огранювали наші характери, робили нас людьми...
Це в календарі — День працівників освіти, а в душі — згадка про улюблених учителів, шкільні свята й будні, які огранювали наші характери, робили нас людьми... Втім, спомини у День учителя приходять не лише до колишніх учнів. Поділився ними й педагог із 46-річним стажем Павло Іванович Шесталюк із села Хворостів Любомльського району. Ще й світлину прислав, якій понад півстоліття, на жаль, не можемо її опублікувати через незадовільну якість. На ній молодий педагог зі своїм першим у житті першовересневим букетом, подарованим учнями. Відтоді гладіолуси для Павла Івановича — пам’ятні й улюблені квіти. Як пам’ятний і найперший його урок іноземної мови у п’ятому класі Головненської СШ: на календарі тоді був рік 1962-й. Яким щастям було побачити живими і здоровими ще дев’ять своїх учителів, коли ми з однокласниками зібралися на зустріч у Затурцівській школі через 40 літ після останнього дзвоника! Шкода, що формат рубрики не дозволяє згадати усіх поіменно. Цими днями я мала задоволення побачити їх ще такими молодими! Під час зустрічі з читачами у Нововолинській міській бібліотеці її працівниця Ніла Афанасівна Лис, також випускниця нашої школи 1964 року, показала мені фото, де наші вчителі ще просто юні! Отоді ми й згадали їх усіх поіменно із побажаннями щастя і довголіття. А чи будуть із таким же трепетом і теплом згадувати своїх учителів нинішні учні, якщо дедалі частіше вони входять в їхнє життя як ре-пе-ти-то-ри?
