За робочою метушнею, постійною необхідністю добувати хліб насущний, забуваємо, що всі ми гості на цьому світі...
За робочою метушнею, постійною необхідністю добувати хліб насущний, забуваємо, що всі ми гості на цьому світі. Споглядаючи розкіш, в якій купається так звана політична та бізнес-еліта, здається, що можновладці володіють таємною інформацією про те, що Бога немає, а на небо, чи то, скоріш за все, у пекло, можна забрати броньовані «лексуси», триповерхові котеджі, валютні рахунки в офшорах
Василь НАГОРНИЙ, редактор відділу журналістських розслідувань газети «Волинь–нова»
Якось священик Луцького Свято-Троїцького собору поділився зі мною думками про те, яким він бачить пекло: «Це такий стан, коли людина, помираючи, не може пригадати нічого доброго, що вона зробила за своє коротке чи довге життя, коли вона не знає, для кого і заради чого жила. Так, із невідомим їй досі почуттям страху вона покидає цей світ та постає на Суд Божий». Є олігархи, які хизуються мільйонними дарами на храми, пожертвою «мерседесів» та золотих ікон монастирям, допомогою з особистого фонду одній дитині із десятків тисяч онкохворих. Та чи багато з них, поклавши руку на серце, може сказати, що зробив хоч раз добру справу не заради голосів виборців, піару, рейтингу партії чи реклами власного бізнесу, а для своєї душі? Для чого розсилати повідомлення про це в усі засоби масової інформації? Обдаровані самі можуть подякувати. Парафіянин, який стояв у церкві, вважаючи, що його ніхто не бачить, швиденько вийняв із барсетки солідну пачку купюр номіналом 200 гривень та вкинув у скриньку для пожертв. Я спробував поспілкуватись із незнайомцем, але той заперечив, сказав лишень, що зробив дар церкві. Щоправда, відійшовши на кілька кроків, повернувся та запитав: — Можливо, вам потрібна фінансова допомога? Чомусь мимоволі перехрестившись, я відповів, що не потребую допомоги, працюю журналістом у поважній газеті, за фахом адвокат. Незнайомець замислився та попросив: — Не розповідайте нікому про те, що випадково побачили, буду дуже вдячний. Таким чином, узявши з мене обітницю мовчання, він поставив свічку перед іконою Божої Матері та поспішив до виходу. Коли цей скромний парафіянин сідав за кермо свого «джипа», я, зрештою, пригадав, хто це… За мірками пересічних громадян він людина багата, хоча й не є народним депутатом чи високопосадовцем. Зате справжній хазяїн піднятого з руїн господарства. Звичайно, я не буду розголошувати імені людини, яка у своїх вчинках керується біблійними постулатами, де сказано: «Коли даєш милостиню, не труби перед собою, як роблять лицеміри по синагогах та вулицях, щоб їх хвалили люди. Нехай твоя ліва рука не знає, що робить права». Роздумуючи про цей випадок, пригадав телесюжет про онкохворого маленького хлопчика. На запитання журналіста про те, ким він хоче стати в майбутньому, той відповів: — Хочу бути мільйонером. Тоді я зможу купити дорогі таблетки, щоб мені і моїм хворим друзям нічого більше не боліло. Напевно, саме такі бажання повинні людину стимулювати до збагачення. Важливо лише, як здобуті мільйони: вкрадені через тіньові схеми з бюджету в тих же хворих дітей чи зароблені тяжкою працею. До речі, шановні власники «заводів, газет і пароходів», невже ви не вірите, що Бог таки є?
