Лучанин Іван Дордюк (на фото), за фахом історик, свого часу був на комсомольській та партійній роботі, хоча до високих посад не доскочив. Певно, до трибуни не рвався, бо Іван Стратонович — людина делікатна, тактовна, інтелігентна, колеги та друзі знають його як чудового оповідача (кажуть, пропав акторський дар). В останні роки Іван Дордюк працював в апеляційному суді області, обіймав посаду з суворою назвою — коменданта відділу адміністративно-господарського та матеріального забезпечення. У 1990 роках розпочав дещо незвичайну трудову діяльність на посту уповноваженого, начальника відділу Державного комітету України з питань державних секретів та технічного захисту інформації в області. Недаремно до нього причепилась така баєчка. Борис Клімчук питає, чим він займається. Іван Дордюк відповідає: «Не можу сказати, бо це секрет». Іван Стратонович цінує дотепи, вміє слухати людей, а звідси — і яскраві бувальщини. У своїх оповідках він ніколи нікого не виставляє на сміх, не глузує з вад людини. Одне слово, це народний гумор. Таким на Ратнівщині пам’ятають і його батька — Стратона Юхимовича, який знав напам’ять твори Степана Руданського і міг розвеселити будь-яке товариство. Напередодні дня народження Івана Дордюка подаємо кілька почутих від нього бувальщин
Олександр НАГОРНИЙ
І ПАРТІЙНІ ВОЖДІ НЕ ВІЧНІ Перший секретар Волинського обкому партії Леонід Палажченко повернувся з пленуму ЦК КПРС. Зібрав обкомівських працівників на розмову, щоб вони теж відчули трепет від накреслених партією завдань. Особисте життя кремлівських небожителів якщо й обговорювалось, то пошепки і на кухні, але однаково долинали чутки, що генсек Андропов, у минулому головний кадебіст, хворий. То були сумні роки для партії, коли на телеекранах періодично з’являвся балет «Лебедине озеро», що свідчило про втрату чергового престарілого вождя. Леонід Палажченко російською мовою з чернігівським акцентом обережно торкнувся забороненої теми, водночас підкресливши свою наближеність до першої особи: — Товарищ Андропов немножко прихворал. Его не было на пленуме. Подготовленный им доклад был роздан участникам заседания. Но это даже к лучшему: почитаешь, пропустишь через разум и сердце, потом еще посидишь и выучишь. Но должен сообщить радостную весть —здоровье товарища Андропова уже улучшается, он немножко прохождается. … Через три дні на телеекранах уже танцювали маленькі лебеді. Ось тобі й «прохождение»… Безсмертних вождів не буває.
НУ, ЗА СОЦІАЛІСТИЧНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ! Із Києва приїхали в район солідні перевіряючі. Прибули у передовий колгосп, оцінюють ідеологічну роботу. Секретар парторганізації розповідає, як наочна агітація, «блискавки», вимпели, прапори надихають на подвиги механізаторів. Повернули до тракторної бригади. Глип, а на дошці пошани — пусто. Парторг пояснює: — Ото два дні тому фотографії трохи прийшли в непридатність, а тому возили ми механізаторів у район. Там у побуткомбінаті їх увічнили і стали вони кольоровими. То ми їх тепер повісимо. — Оце добре, йдете в ногу з часом, — підхвалюють гості. Дійшли до місця, де висвітлювалося виконання соцзобов’язань і звеличення переможців. Глянули — на флагштоці прапора немає. А поряд лежала береза, яку бурею звалило кілька років тому, коріння трохи було в землі, то й листя зеленіло. Парторг розповів про стихійне лихо: — Днями була велика буря, бачите, які дерева повалила, ну й прапор зірвала і понесла. Але ми вже кращий купили, сьогодні й повісимо. За столом пили за продуману ідеологічну роботу і підвищені соціалістичні зобов’язання механізаторів.
ЦІКАВЕ ЗАПИТАННЯ ЛЕКТОРОВІ Лектор із самого Києва їде в села району навчати маси кодексу будівника комунізму. Коли назустріч весілля — випроводжають молоду з дому. Грають троїсті музики. Наливають усім по келишку. Підійшли до газика, відчинили дверцята. Лектор відмовляється пити самогонку. — Це ж чого він не п’є за здоров’я молодих, — кипить музикант. — Зараз надіну йому бубна на голову. Ідеологічний працівник у розпачі: — Це хуліганство! Інструктор райкому зрозумів, що назріває конфлікт, яким може зацікавитися кадебе, і тоді не поздоровиться ні йому, ні тим, хто його послав супроводити таку вчену людину, ні бубняреві. Зумів втовкмачити лектору, що то такий звичай, настільки люди приязні до високих гостей, частують на дорозі. У клубі лектор із трибуни й розпочав свою мову з того, що в селян добра душа. Люди слухали розповідь про майбутній комунізм і потроху покидали зал, незважаючи на заборону. Після закінчення виступу піднялися з місць усі, окрім двох чоловіків. Лектор поцікавився, які в них є до нього запитання. Є питаннячко, товаришу лектор: чи той стакан на трибуні вже звільнився?..
ПАРТОРГ–БАЛАКУН У колгосп до поважного керівника навідалося кілька знаних господарників, щоб обговорити у своєму колі, як слід викручуватися від усякої начальницької напасті. Мали зібратися в затишному місці, де б не було чужих вух і очей. Запитують у господаря: — А як твій парторг? Може, візьмемо з собою? — Та він хороший хлопець, але трохи зіпсований — забагато говорить. Візьмемо, хай учиться. Усілися в лісовій альтанці. Голова колгоспу як господар виголосив тост: «Будьмо!». Випили. Треба, щоб між першою і другою чаркою куля не пролетіла. Хтось гукнув: — Хай парторг скаже! Секретар парторганізації дещо розгубився перед таким шановним товариством і сказав: — Ну… будьмо! А я вам що казав? — засміявся голова. — Бач, добавив зайве слово до такого гарного тосту.
АНЕКДОТ Цигани — це така категорія людей, які пізно лягають і рано встають. Якось у неділю ром Адам встав ранесенько, ще не світало, а дружина й питає: — А чого то ти, чоловіче, так піднявся рано? — Бачиш, за вікном яка негода, зима незабаром буде. Піду я на базар та куплю собі черевики. — Добре, Адаме, як не зловлять, то й мені купи.
