ГОСПОДАР ПОЛІСЬКОЇ ЗДРАВНИЦІ

Санаторій «Лісова пісня», розміщений біля мальовничого озера Пісочне в Шацькому районі, став одним із символів Волині. Нерідко відпочивальники зі східних областей не тільки оздоровлюються, а й уперше знайомляться з нашим краєм, його людьми. І часто після такого знайомства у них розвіюється міф про зненависних «бандерівців-западенців», а тепер ще й «фашистів», вигаданих політиками. Ось така дещо несподівана другорядна місія в колективу та директора санаторію — заслуженого працівника сільського господарства, депутата обласної ради Віктора     Карпука (на фото), який цими днями відзначає ювілей


Олександр НАГОРНИЙ

«ХТО СПРОБУВАВ ЛІКУВАННЯ СВІТЯЗЬКИМИ ТОРФОГРЯЗЯМИ — ПОВЕРТАЄТЬСЯ ДО НАС ЗНОВУ»
— У вас, Вікторе Наумовичу, на перший погляд, дуже приваблива посада. Як ви на неї потрапили?
— Чесно кажучи, не мав бажання йти працювати в санаторій, тим більше що справи тут були кепські, колектив бунтував. Я перебував на посаді голови районної ради, коли голова облдержадміністрації Борис Клімчук запропонував стати директором. Негоже було відмовлятися, вирішать, що злякався. Мені сказали: «Треба господаря, ти вмієш ладити з людьми». Щоправда, до мене прийшла делегація з санаторію і поставила запитання руба: «Ви йдете працювати, щоб нажитися?..».
— Може, були на те підстави?
— Це мене ніколи не стосувалося. Я народився в Шацьку, після закінчення сільськогосподарського інституту працював там інженером, головним інженером «Сільгосптехніки», заступником голови колгоспу, головою господарства, начальником райсільгоспуправління, аж поки депутати не обрали головою районної ради. Тобто мене люди знали, але на всяк випадок, так би мовити, попереджали.
— Хто бував у санаторіях, то знає, які трапляються вередливі відпочивальники. Як вам 12 років вдається догоджати пацієнтам?
— Якщо колектив нормально працює, то скарги зводяться до мінімуму. Маю чудового заступника директора з медичної частини. Був період, коли слабкою ланкою була кухня. Не всі, до речі, розуміють, що у нас дієтичне харчування (хоча є вибір страв), раціон затверджує санепідемстанція. Застаріле кухонне обладнання замінили і продовжуємо технічне оновлення.
— І все ж люди їдуть до вас по здоров’я. Що можете їм запропонувати?
— Я бував на оглядинах в інших санаторіях і відповідально можу сказати, що наша оздоровча база на вищому за середній рівні. Лікуємо захворювання органів травлення, нервової системи, хребта, є кардіологічне, неврологічне та кістково-м’язове реабілітаційні відділення, застосовуємо фітотерапію тощо. Якщо люди спробували лікування світязькими торфогрязями і через півроку власним коштом просять ще прийняти їх у санаторій, то це свідчить про ефективність нашої роботи.
— Вікторе Наумовичу, всі ці роки ви намагаєтеся закінчити будівництво лікувального басейну, реконструювати каналізаційні споруди — і не вдається…
— Будь-які кошти, що маємо, витрачаємо на поліпшення умов проживання курортників. Санаторій належить до обласної комунальної власності. Потрібна державна допомога. Тепер сподіваємося на програму «Волинькард». Якщо матимемо басейн, водолікування, то зможемо перейти у вищу категорію як клінічний санаторій із реабілітаційним центром для людей, які перенесли кардіологічні операції. Завдяки зусиллям губернатора Бориса Клімчука розроблено проектну документацію мережі каналізації, що охоплює села Мельники, Гаївку тощо. Адже примітивні поля фільтрації закладено в лісі 1967 року, тож треба зберегти озеро Пісочне і навколишню територію від забруднення. Сподіваюся на розуміння влади.

НАЙБОЛЮЧІША ПРОБЛЕМА ОЗЕРНОГО САНАТОРІЮ — ВІДСУТНІСТЬ… РИБи
— Де було найскладніше працювати?
— Нелегко було керувати колгоспом. Але багато переживань і нині: колектив — 260 чоловік, відпочивальників — до 400 осіб, серед яких чимало інвалідів, людей похилого віку, дітей… Переживаю, щоб зарплату мали працівники, щоб не було перебоїв із теплом та водою, щоб не поширилася інфекція. Ми регулярно виграємо тендери з реалізації путівок чорнобильцям, які проводять Міністерство соціальної політики та Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Це велика відповідальність перед потерпілими і нужденними. Однак тендери проходять у квітні–травні, а тому кілька місяців на початку року санаторій не заповнений пацієнтами.
— Що зі зробленого в житті викликає у вас особливо приємні спогади?
— Як пори року, що мають свої особливості, так і різні періоди життя людини. Як молодий інженер я гордився, що в колгоспі вперше на кожній фермі було застосовано механізоване доїння і видалення гною з корівників, електрифіковано літні табори для худоби і т. ін. Найприємніше згадувати, що за рахунок колгоспу вдалося відбудувати церкву в Шацьку, хоча з цього приводу навіть в обласну прокуратуру викликали і запитували: «Для чого тобі це потрібно?». За моєї участі будують другу церкву в селищі, бо людям старшого віку далеко ходити до храму. Відремонтовано капличку біля санаторію.
— Ви — релігійна людина?
— Віра в Бога, християнські цінності допомагають жити по совісті, поважати ближнього. Коли моя дружина Галина важко захворіла, то ми в Києві, де лікувалися, молилися в храмах. І з Божою поміччю на нашу радість — трьох дітей, трьох онуків — її здоров’я поліпшилося.
— Віктор Карпук не олігарх, але вас раз у раз обирають депутатом.
— Я є депутатом обласної ради ось уже третє скликання. Раніше постійно обирали в районну раду. Мабуть, місцеві жителі знають, що в санаторій можна завжди звертатися по допомогу, обстежитися тощо. Хоча якби по округу балотувався в депутати багатий чоловік чи урядовець, то (посміхається. — Авт.), звісно, він переміг би. Я не політик, чесно кажу.
— Повернімося до того, від чого вас застерігали, — «наживи».
— Як я живу, бачать мої земляки. І хто порушує закони, теж видно. Якось я попросив виділити три гектари землі, щоб вирощувати овочі для потреб санаторію. Попередній керівник району безпідставно відмовив колективу, навіть звертався до Генеральної прокуратури, звинувачуючи мене у незаконному будівництві на території санаторію. І це тільки тому, що як депутат підтримував справедливі вимоги селян. Побудувався біля озера Люцимер, на вудочку ловлю рибу. Більше взимку, бо літо — гаряча курортна пора. Найбільший улов — короп вагою 11,5 кілограма.
— А чому ж у меню їдальні немає риби?
— Це наша болюча проблема. Ніде купити! Соромно перед курортниками. За готівку купляти прісноводну рибу ми не можемо, а за перерахунком — ніхто не продає. Мабуть, рибалкам не вигідно. Наші озера заставлені сітками браконьєрів. Враження таке, що плеса поділено на окремі приватні сектори.
— Чи є потреба директорові санаторію їхати в інші краї відпочивати?
— Це необхідність. Адже вдома все одно й у відпустці клопотів не уникнути. Тому і їдемо з дружиною на море, взявши стос книжок. Хоча пацієнти зі східних областей стверджують, що у нас найкомфортніший відпочинок.