Осіннє листя шурхотить під ногами так само тривожно, як і десять літ тому. На шкільному подвір’ї ми згрібали його у великі золоті кучугури...
Осіннє листя шурхотить під ногами так само тривожно, як і десять літ тому. На шкільному подвір’ї ми згрібали його у великі золоті кучугури... На перерві прийшов він — володар сердець майже всіх семикласниць, старший за нас на кілька років. Розповідав якісь історії, жартував, а потім звернувся до мене на ім’я. І вручив букет кленового листя. На той час це було майже як зізнатися в коханні. Він провів мене додому — раз і другий, а згодом ми танцювали на всіх шкільних вечорах під повільні пісні модної тоді групи «Руки вверх!» і раділи, що в нас попереду так багато часу... Тільки нічого цього не було. Я все вигадала, коли сама поверталася зі школи додому, тримаючи в руках жмут листя. А він закінчив школу і поїхав вчитися до міста. Любов зів’яла, як і листя засохло між сторінками книжки. Недавно побачила, як він купує якісь гайки на базарі. Швидко відійшла геть, хоч він навряд чи мене пам’ятає. Дорослий, утомлений буденними клопотами чоловік і красунчик, мрія всіх дівчат, — дві різні людини, вважає Ярослава Тимощук.
