Дочекавшись теплої погоди, з величезним задоволенням везу вулицею свого візочка з маленьким янголятком усередині і пильную його чутливий сон...
Олеся БАНАДА, менеджер відділу реклами газети «Волинь–нова», зараз — у декретній відпустці
Дочекавшись теплої погоди, з величезним задоволенням везу вулицею свого візочка з маленьким янголятком усередині і пильную його чутливий сон. Їдемо звичним маршрутом: навколо будинку — через перехід — і на стадіон до школи. Як завжди, проходимо повз літні бари і, як дуже часто, бачу там… гарненьку бірюзову колясочку із навішаними брязкальцями
Біля неї дві дами: одна — з кавою, інша — з пивом. І обоє — з цигарками. За сусіднім столиком трійко молодиків голосно щось обговорюють, приправляючи сказане відбірною лайкою… Скільки бачу цю картину, стільки в голові одна думка — за що з безневинного немовлятка так знущатися? Невже молода жінка не знаходить кращого місця для сну свого чада? Поряд із літнім баром — сквер… Проте хтозна, чи це дитину вивезли на прогулянку, чи просто матері захотілося у черговий раз до бару, то вона й малечу сюди притягла… Людям важко міняти свої звички. Але ж материнство — це величезна відповідальність. Перед дитиною, перед собою, перед Богом. І, безперечно, зміна стилю життя. Зміна на краще, насиченіше, яскравіше, на повноцінне. Материнство — не вирок сидіти три роки в закритій клітці, нічого не бачивши. Це, передусім, подарунок долі, який відкриває необмежені можливості для саморозвитку. Дивлячись, як росте малятко, починаєш по–новому розуміти життя, визначаєш нові пріоритети і цінності. Просто треба вміти гармонійно поєднувати догляд за дитиною, роботу, відпочинок, спілкування з друзями. Скільки тепер сімейних пар віддали б усе, аби лиш мати синочка чи донечку! А скільки тих, кому пощастило бути мамою, швиденько відкидають дитину на задній план, ставлячи попереду кар’єру, особисті інтереси, розваги. Моя тітка, яка в Ізраїлі доглядає двох дітей у багатій сім’ї, розповіла, що мати, йдучи наперекір усім законам природи, обрала для обох пологів кесарів розтин, одразу вирішила, що годуватиме дітей сумішами, найняла няню. Каже, щоб не були зв’язаними руки. Звичайно, чимало й наших мамочок не з бідної десятки при першій же нагоді роблять так само, а потім дивуються: на дитину витрачено стільки грошей, а вона, невдячна, сторониться батьків, веселіше сміється до няні, більше довіряє улюбленому песикові… Нерідко тепер трапляються ситуації, коли у не дуже благополучних сім’ях дітей народжують лише для того, щоб отримати фінансову допомогу. Це — абсурдне сьогодення нашої злиденної держави, яка не може забезпечити гідний рівень життя своїм громадянам. Погодьтеся, жахливо усвідомлювати, що батьки свідомо перетворюють дітей на об’єкти жорстоких комерційних операцій. І ні догляду таким малюкам, ні уваги, ні любові. А потім жаліються, що діти, підрісши, їх не слухають, а ще пізніше віддають їх у Будинок престарілих… Я знову заглядаю до свого візочка. Моя малеча починає терти очки, а рожеві пухкі губки цілує ніжна посмішка. Хіба є щось прекрасніше на світі? І хіба це не найблагодатніший час для мами засіяти у це маленьке сердечко зерна доброти і любові?
