ЧИ ПОТРІБНА ВОЛИНІ «ШЕВЧЕНКІВСЬКА СВІТЛИЦЯ МИКОЛИ КУДЕЛІ»?

Кобзарівську колекцію передали в обласний краєзнавчий музей, але обіцяна за неї квартира існує тільки на папері


Сергій НАУМУК


Цю історію можна вважати класичним прикладом відносин між Українською державою та громадянами. Почалася вона 7 років тому і триває досі. Багато літ уродженець села Буяни Луцького району, учасник національно-визвольного руху Микола Куделя збирав Шевченкіану: листівки, марки, монети, книжки, картини, скульптури, присвячені Кобзареві. Окреме місце займала колекція «Кобзарів» – понад 125 видань, із них 40 – довоєнного періоду.
– 29 червня 2004 року помер мій прадід Микола Павлович Куделя. Він ніколи особливо не говорив, куди подіти Шевченкіану, вважав, як родина вирішить, так і буде. Після його смерті до нас приїжджали з різними пропозиціями: хотіли навіть забрати за кордон. Були вдома також директор Волинського краєзнавчого музею Анатолій Силюк, заступник голови облдержадміністрації Володимир Карпук. Поговорили і вирішили, що віддаємо усе в музей. Тоді Карпук запропонував: за те, що ми віддаємо Шевченкіану, нам дають квартиру. Ініціатива з боку влади зрозуміла, оскільки подібний прецедент уже був: за передачу в музей ікони Холмської Богородиці колишнім власникам дали квартиру, – розповідає співробітник Волинського краєзнавчого музею (ВКМ) Марія Філонюк.
У квітні 2006 року родина Куделі, голова ОДА Володимир Бондар та директор ВКМ Анатолій Силюк уклали угоду. Родина мала передати в музей Шевченкіану, особисті речі та документи Миколи Куделі, музей – на базі всього цього створити «Шевченківську світлицю Миколи Куделі», адміністрація – виділити однокімнатну квартиру для Марії Філонюк. Родина вирішила, що саме Марії має належати житло. У грудні того ж року з обласного бюджету виділили 180 тисяч гривень на купівлю квартири. А вже у березні 2007 року мас-медіа урочисто повідомили: в Луцьку відкрили «Шевченківську світлицю». Тодішній голова обласної ради Анатолій Грицюк урочисто вручив правнучці Куделі документи на однокімнатне помешкання, яке вона мала отримати до кінця року. «Оце круто!» – подумалося мені, бо був тоді присутній на урочистостях.
Насправді правнучці відомого громадського діяча вручили лише акт прийому–передачі незавершеного житла. Підписаний він між ЗАТ «Західпромбуд» та Головним управлінням містобудування, архітектури та ЖКГ ОДА про те, що комерційна фірма передала, а управління отримало однокімнатну квартиру площею 48 квадратних метрів вартістю 153 тисячі гривень у рахунок виконання договору про дольову участь у будівництві 162–квартирного житлового будинку від 15 грудня 2006 року. Чому чиновники поспішили вручити лише акт, а не дочекалися завершення будівництва у четвертому кварталі 2007 року, — не відомо.
Власне, на цьому щаслива частина історії закінчилася, бо квартиру Марія не отримала ні того року, ні наступного. У «Західпромбуді» її не захотіли й слухати, бо за актом вона не є третьою стороною. Відтак Марія Філонюк безуспішно оббивала пороги облдержадміністрації. Двічі ситуацію на сесіях обласної ради озвучували у депутатських запитах Іван Корсак та Ігор Гузь, проте якихось зрушень не відбулося.
— Зверталася до депутатів різних рад, наприклад до нардепа Анатолія Горбатюка. Свого часу він працював заступником голови Луцької райдержадміністрації, не раз бував у прадіда, поважав його. Та відповіді від Горбатюка не діждалася. Кілька разів зверталася до голови ОДА Бориса Клімчука. Була у нього на неофіційному прийомі. Він сказав, мовляв, це справа честі, справу вирішимо. Почекала до травня 2012 року і дала офіційний запит. Мені прийшла відповідь, що механізму вирішення питання немає, мовляв, фірма «Західпромбуд» збанкрутувала, а коли добудують будинок — не відомо. Але ж я не підписувала з фірмою жодних документів, її вибрали чиновники, — каже Марія Філонюк. — Джерело у виконавчій службі повідомило, що всі документи на цю фірму зникли, фахівець, який вів справи, розрахувався. Хоча офіційних паперів, що фірма банкрут, немає. І далі справа не рухається.
Марія Миколаївна наголосила, що і родина, і Волинський краєзнавчий музей виконали свою частину роботи: Шевченкіану передано, створено чудову експозицію. Притому Анатолій Силюк докладає зусиль, докуповує нові «Кобзарі» і поповнює колекцію. Тим часом своїми клопотами жінка добряче набридла владі.
— Мені під різними приводами почали відмовляти у записі на прийом до голови ОДА. То кажуть, що не буде прийому, то чекайте на лист–відповідь, то, мовляв, 7 років ходжу, а питання не вирішується, — говорить пані Марія. — Довелося звернутися до помічника народного депутата Ігоря Єремеєва. Тільки тоді вдалося записатися на черговий прийом до очільника області. Досі частина світлиці не потрапила до музейних фондів. За угодою експонати можна передати лише тоді, коли буде квартира. Тобто, тепер — це приватна власність. Наступного року відзначатимемо 100–річчя від дня народження Миколи Куделі та 200–річчя від дня народження Тараса Шевченка. Якщо до нового року ніхто не вирішить питання з квартирою, то через суд вимагатиму, щоб усе опечатали. Заберу в інший музей, або вдома нехай постоїть. Бо кому вона потрібна та світлиця?

На фото: Марія Філонюк під час відкриття експозиції у Волинському краєзнавчому музеї у 2007 році.