Намагання високопосадовців переконати волинян, нібито обласна рада надала дозволи на розвідку родовищ сланцевого газу на Волині італійській фірмі «Eні», насправді є спробами влади приховати напівпрозорі оборудки, які допускають до розробок наших надр сумнівних комерсантів...
Намагання високопосадовців переконати волинян, нібито обласна рада надала дозволи на розвідку родовищ сланцевого газу на Волині італійській фірмі «Eні», насправді є спробами влади приховати напівпрозорі оборудки, які допускають до розробок наших надр сумнівних комерсантів...
Олександр ПИРОЖИК, депутат обласної ради
На одній із нещодавніх апаратних нарад в облдержадміністрації її голова Борис Клімчук висловив думку про те, що дозволи на розвідку родовищ сланцевого газу на Волині італійській фірмі «Eнi» обласна рада погодила ще в березні минулого року. Тому, мовляв, не треба сьогодні сперечатися, дискутувати з цього питання… Скільки не силкувався, так і не зміг пригадати, щоби наша профільна комісія з питань екології, раціонального використання природних ресурсів, секретарем якої мене обрали, могла отак беззаперечно допустити у волинські надра не відомих донині комерсантів, та ще й закордонних. Утім, після ретельного аналізу документації вдалося віднайти рішення, яке дає початок хитромудрій схемі-оборудці. Виявляється, 12 березня 2012 року обласна рада прийняла рішення, яким погодила отримання спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами дочірньому підприємству Національної акціонерної компанії «Надра України» — «Західукргеологія». Здавалося б, усе логічно, обласна рада проявила державницький підхід, керуючись насамперед національними інтересами. Адже НАК «Надра України» — державна структура, і кому, як не їй, досліджувати вітчизняні надра. Але що ж відбувається надалі? А відбулося, на мій погляд, таке собі політично–бізнесове шахрайство влади. У лютому 2013 року ДП «Західукргеологія» (разом із НАК «Надра України» та спільним українсько–канадським підприємством «Коломийська нафтогазова компанія «Дельта», що належить британській компанії Cadogan Petroleum Plc) стає співзасновником ТОВ «Західгазінвест». Себто вже не державної, а комерційної структури. А ще через кілька місяців Антимонопольний комітет України дозволив «Eni SpA» придбати 50,01% ТОВ «Західгазінвест». А разом з ними — мабуть, і ліцензію на користування волинськими надрами… Висновок однозначний: жодних погоджень ТОВ «Західгазінвест» ні волинська громада, ні обласна рада не давали! То невже цей факт не потребує дискусій? Невже погодимось із тим, що там, «у верхах», питання про користування нашими надрами вирішили фактично за нас? Зрозуміло, що без сприяння високопоставлених державних чиновників подібні оборудки були би просто неможливими. Цікаво було би дізнатися, хто в таких схемах, як то кажуть, «у долі»? Бо наразі зрозуміло хіба хто «за бортом» — місцеві громади. Тим паче, що ряд авторитетних фахівців у царині геології, економіки, права, екології застерігають: технології видобутку сланцевого газу шляхом гідравлічного розриву сланцевих товщ, які нам пропонують, — небезпечні як для довкілля, так і для здоров’я людей, що живуть на цих територіях. Зі слів голови парламентського Комітету з питань екологічної політики народного депутата України від ВО «Свобода» Ірини Сех, у результаті використання подібних технологій на кожному квадратному кілометрі землі буде захоронено щонайменше 80 тисяч кубометрів отруєної хімікатами води, що назавжди залишиться в надрах використаних земель. Це буде мертва земля, на якій не можна буде ні жити, ні сіяти, зважаючи на вірогідність потрапляння хімікатів у верхні шари ґрунту. Це ще вірогідніше в умовах багатої на водойми Волині, болотистої місцевості Полісся, де водоносні горизонти залягають порівняно неглибоко, а грунтові води виходять практично на поверхню. Їх «сланцеві» отруєння легко можуть перетворити поліські болота на справжні пустелі. Вважаю, що волиняни мають знати, які землі ми наражаємо на подібні небезпеки, віддаючи їх на поталу іноземцям. Одна з цих ділянок — Баулівська площа на території Володимир–Волинського та Іваничівського районів (466 квадратних кілометрів ліцензійної ділянки). Ще більшу територію займає Філімонівська площа — на землях Іваничівського та Горохівського районів — майже 493 квадратні кілометри ліцензійної ділянки. Цікаво, чи запитував хтось у мешканців цих районів згоди на подібні «експерименти»? Чи прораховував хтось, якими можуть бути наслідки? Чи може хтось дати цим людям тверді гарантії, що непоправного не станеться? Україні, звісно, слід робити все можливе, щоб стати енергетично незалежною державою, тоді ніхто не зможе на нас тиснути, як це дозволяє собі Росія. Вихід — у використанні різних джерел енергії, як традиційних, так і альтернативних. У тому числі й збільшення видобутку власного газу, не виключено, й сланцевого. Проте займатися цим мають державні структури, які при перших же загрозах довкіллю і здоров’ю людей зможуть зупинити небезпечне виробництво. Тоді й прибутки осідатимуть не в кишенях різного роду олігархів (хіба простим людям не все одно — «своїх» чи «чужих»?), а працюватимуть на розвиток місцевих громад, які повинні мати якнайповніший доступ до всієї інформації, пов’язаної з використанням надр. Тому на рівні сільських чи районних рад, чиї території підпадають під подібні «експерименти», мають відбутися публічні слухання та громадські обговорення. Повинне бути забезпечене право громад на проведення незалежних експертиз, які гарантували б безпеку довкіллю і результатам яких люди довіряли б. Необхідно також дати чіткі відповіді на питання: а що з цього матимуть самі громади, які компенсації отримуватиме населення за можливі ризики? Здобуття енергетичної незалежності не може відбуватися будь–якою ціною. І аж ніяк — ціною здоров’я цілих поколінь.
