РЕАЛІЇ: безглузді «ієрогліфи» на стінах і графіті — дві великі різниці

Щоразу гуляючи Старим містом, милуюся симпатичною пташечкою на гілці, намальованою чиєюсь рукою на глухій стіні.

Барвиста картинка веселить душу, прикрашає стару будівлю. Роблять місто яскравішим і милі котики на цоколях будинків, красень-козак з булавою у центрі Луцька. Це, так би мовити, графіті, яке несе позитив. Натомість брутальні написи, солодкі зізнання в коханні або неоковирні «ієрогліфи» на стінах викликають бажання надавати по шиї горе-художникам. Адже місцем свого «самовираження» вони чомусь вибирають найбільш людні куточки. Ну хіба не боляче дивитися на недавно відремонтований будинок на вулиці Сенаторки Левчанівської, фасад якого спотворили вуличні хулігани? Бо робота того, хто обписав його чорною фарбою, далека від мистецтва.
Хулігани з балончиками фарби у руках, схоже, дістали уже і міську владу. Якось, пригадується, один із заступників міського голови привселюдно попросив міліцію упіймати хоча б одного зловмисника і змусити його зафарбувати написане. Але працюють горе-художники під прикриттям темряви і бігають, схоже, швидше за хлопців у погонах. А що, якби міськрада виділила кошти на фарбу і запропонувала через інтернет бажаючим прикрасити якусь обшарпану стіну чи паркан? — пропонує Євгенія Сомова.