Багато пацієнтів Миколи Гнатіва легко вміщаються на долоні...
Багато пацієнтів завідувача неонатального центру обласного дитячого територіального медичного об’єднання Миколи Гнатіва легко вміщаються на долоні. Як вдається кремезному, сильному мужчині «знаходити спільну мову» навіть із 500-грамовими крихітками?
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
«МОЇ ПАЦІЄНТИ НЕ ОБМАНЮЮТЬ…» Привітати Миколу Миколайовича з високою всеукраїнською відзнакою «Медична гордість року» вдалося не з першого разу. Телефон мовчав, бо головний неонатолог області брав участь у науково–практичній конференції в Києві, організованій благодійним фондом Віктора Пінчука «Колиска надії» з участю фахівців зі США та Європи. — Наша справа вимагає постійно навчатися. Те, що 10 років тому вважалося беззаперечною істиною в неонатології, нині сприймається як невігластво. Нові методики, кардинально інші підходи. Чому в нашому колективі переважає молодь? Бо вона не обтяжена багажем старих стереотипів, і лікарі, й медсестри «дружать» з найсучаснішими медичними технологіями. І всі відзнаки, досягнення — це заслуга колективу, — насамперед Микола Гнатів хвалить своїх колег, які так само фанатично віддані роботі. Як і більшість студентів медінституту, він колись хотів стати хірургом. А от охочих іти в педіатрію зазвичай бракує. Тож можна сказати, що неонатологія сама вибрала Миколу Миколайовича, і цей розділ медицини виявився його покликанням. Із 1988 року через руки Миколи Гнатіва пройшли тисячі діток. — У нас у реанімації новонароджених зараз — 13 пацієнтів, 4 з них вагою менше кілограма. Цього козака готуємо до операції, має вроджену ваду стравоходу. А ця красуня вже прооперована, дівчина з характером, бореться за життя, значить, все буде добре. Чим особливі наші пацієнти? Тим, що вони не обманюють, не «качають права», як це іноді роблять дорослі. Ми з ними чесно будуємо стосунки: я роблю все, що можу, а вони з усіх сил мені допомагають, — хвалить Микола Миколайович крихітних підопічних, личка яких ледь видніються з кювезів-«інкубаторів», бо довкола проводи, трубочки, датчики складної апаратури. Сучасне обладнання, висококваліфікований персонал. Тут виходжують навіть 500-грамових. Рекордсменка з недоношеності — лучанка Юля Неділько, яка з’явилася на світ вагою 530 грамів, — уже ходить у садочок. Від багатьох батьків доводилося чути дивовижні історії порятунку їхніх діток. — Нашій Даринці — 8 років, але досі вважаємо Миколу Миколайовича нашим найголовнішим лікарем. Ми потрапили в неонатальний центр відразу з пологового будинку через несумісність крові матері й дитини. У донечки розвинулася важка форма гемолітичної хвороби, треба було робити переливання крові. Цілий місяць Микола Миколайович не відходив від нашої дитини і вилікував її навіть без переливання, — згадувала вдячна мама Вікторія Іваник, яка того дня прийшла з Даринкою до Миколи Гнатіва на консультацію. Цю історію лікар теж добре пам’ятає, адже довелося приймати «революційне» на той час рішення: — Вважалося, що діток з гемолітичною хворобою не можна прикладати до маминих грудей. А я знайшов інформацію, що ця заборона не завжди виправдана, і розпорядився, щоб мама годувала немовлятко. Звичайно, брав на себе велику відповідальність, але без цього неонатолог не може успішно працювати. У нас дуже серйозні навантаження, які часто вимагають проявляти рішучість. Одне слово — цілком чоловіча робота, якщо говорити про її складність і особливий характер. Уміння приймати правильні рішення, доносити їхню суть і важливість до батьків, знаходити в їх особі помічників і спільників — це теж входить в обов’язки лікаря, переконаний Микола Гнатів.
НАЙБІЛЬША РАДІСТЬ ЛІКАРЯ Чим найбільше гордиться спеціаліст, визнаний медичною гордістю року країни? Звичайно ж, пацієнтами, які ростуть здоровими, розумними, успішними, талановитими… Катруся Ніколаєва, довідавшись, що її лікарю вручатимуть високу відзнаку, збиралася їхати на урочисту церемонію до столиці, аби на всю Україну подякувати Миколі Миколайовичу. Вже й квитки придбали з мамою. А коли довідалися, що нагороду передали до Луцька, — поспішили до обласної дитячої лікарні. — Тут ми колись провели аж 65 днів, а потім кожні два місяці лікувалися в стаціонарі, регулярно ходили на масажі, обстеження, виконували усі рекомендації Миколи Миколайовича. Для Катрусі і для нас ця людина — справжній ангел-охоронець. Ми довірили Миколі Миколайовичу найдорожче у нашому житті — донечку, якій було п’ять днів від роду, яка мала 35 сантиметрів «зросту» і важила менш як кілограм, — каже Ірина Анатоліївна Ніколаєва. — І досі без сліз не можу згадувати, наскільки важкими були ті дні. Але пощастило з лікарем… Дивлячись на рухливу, спортивну і веселу Катрусю, важко навіть уявити, що й вона колись була кволою і безпомічною у кювезі. Втім, Микола Миколайович стверджує, що вже й тоді дівчинка демонструвала бійцівські якості. З «інкубатора» швидко вибралася, далі — грілася у мами на грудях. — Тоді це теж вважалося дивиною, але ми бачили: коли недоношена дитинка лежить вушком до маминого серця, слухає її дихання, відчуває запах молочка, рідний голос, тепло — вона стає спокійнішою, добре набирає вагу, поліпшуються показники життєдіяльності. Тож Катрусю виходжували, покладаючись не тільки на обладнання, а й на мамину любов, терпіння і самовідданість, — віддає Микола Миколайович належне батькам дівчинки, які докладали усіх зусиль, аби доня якнайшвидше наздогнала ровесників. Катруся, як розповідають, до трьох рочків зміцніла, пішла в садочок. Маленька «верховода» скрізь прагнула бути першою: і в спортивних змаганнях, і під час святкових ранків. Тепер дівчинка навчається у четвертому класі. Відмінниця. Грає на фортепіано. Серйозно займається художньою гімнастикою, щодня по 3 — 4 години проводить на тренуваннях, бере участь у змаганнях і радує рідних успіхами. Мама Катрусі розповідала: — Вона у нас працьовита, наполеглива, хоче скрізь встигнути. День — по годинах розписаний. Біжить гуляти — з книжкою, десь на гойдалці примоститься і читає. Народилася у переддень Великодня, то, можливо, Господь зробив нам такий прекрасний подарунок — нашу дорогу донечку. А ще послав чудових лікарів — Миколу Аркадійовича Філіпчука в реанімації пологового будинку і Миколу Миколайовича Гнатіва в неонатальному центрі. Таких «похресниць», як Катруся, у Миколи Гнатіва чимало. Хоча сам він усі гарні й теплі слова, які чує у ці дні від своїх колишніх пацієнтів, переадресовує колективу неонатального центру, службам медичного об’єднання. — Уся лікарня «на нас» працює, починаючи з генерального директора, який генерує нові ідеї, заохочує до участі у міжнародних освітніх програмах. До наших послуг — телемедицина, можливість контактувати з фахівцями світового рівня. Ну а з відкриттям перинатального центру зможемо надавати ще якіснішу допомогу новонародженим, — впевнений Микола Гнатів.
