ДУШІ НЕВИННО УБІЄННИХ ГОЛОДОМ ПРОСЯТЬ НАС ПАМ’ЯТАТИ

Сумне 80-річчя Великого Голодомору стукає в чутливі душі та серця. Трагедія вселенського масштабу за своїми наслідками не має собі рівних. На нашій землі загинуло до 10 мільйонів людей — ціла європейська держава

Закінчення. Початок у «Волині» за 19, 21 листопада



Андрій БОНДАРЧУК, народний депутат України І скликання, письменник, журналіст

ІМЕННОЮ СОКИРОЮ — ПО НАШОМУ ГЕНЕТИЧНОМУ КОДУ
Сталін, як головний інквізитор і тиран, пильно дбав, аби після себе не залишити слідів злочину: «Сколько раз я вам говорил, делайте что хотите, но не оставляйте документов, не оставляйте следов». Та попри все, сліди залишилися. У тому числі й про штучний характер Голодомору. А от прямої документальної доказової бази про його мету й справді не знайдено. Це одна з головних причин, яка стримує деякі країни від визнання Голодомору як геноциду української нації.
Як на мене, то цю прогалину заповнює офіційний лист (31.05.1933 р. № 474/106) італійського консула Граденіго своєму уряду, надісланий з тодішньої столиці України — Харкова, в якому він посилається на слова єврея, «великой рыбы з ГПУ» (Головне політичне управління — попередник ХДБ).
«Голод далі робить таке велике знищення народу, що залишається зовсім незрозумілим, як світ може бути байдужим супроти такої катастрофи і як інтернаціональна преса, що так активно закликає до міжнародного осуду Німеччини, винної у так званих «страшних переслідуваннях євреїв», продовжує мовчати про цю різанину, організовану радянським урядом…»
«Етнічний матеріал буде змінений. Напевно, необхідно зліквідувати українську проблему протягом кількох місяців із жертвою від 10 до 14 мільйонів осіб. Нехай ця цифра не здається перебільшеною», — цинічно сказав начальник облвідділу ГПУ Кацнельсон.
Я тієї думки, що, мабуть, її уже досягли. Це велике нещастя, яке скошує мільйони осіб і винищує дітей цілого народу, цілить в дійсності тільки в Україну, Кубань…У селі Гарово, близько 50 кілометрів від Харкова, із 1300 жителів, які там жили, сьогодні можна нарахувати тільки 200… Околиця Полтави, здається, найбільш потерпіла, більше навіть від Харкова. У Полтаві навіть лікарі починають пухнути від недоїдання. Із Сум один комсомолець пише до своєї дівчини у Харків, що там батьки убивають найменших дітей і їх з’їдають. Закликаю: теперішнє нещастя спричинить колонізацію, переважно московську, України. Воно змінить її етнічний характер. Можливо, в дуже близькому майбутньому не можна буде більше говорити про Україну, тому що вона стане московським краєм.
Із найвищою пошаною К. (Королівський) консул Граденіго».
Зверніть увагу, яким буденним, холодним тоном, яким витонченим цинізмом ця «велика риба ГПУ» назвала вбивство голодом мільйонів українців так: «Заміна етнічного матеріалу!». Жах!
Але якщо хтось думає, що з останнім Голодомором «заміна етнічного матеріалу» закінчиться, то він глибоко помиляється. Ця війна триває. У новітній формі.
Власне, це практика давніх часів: вихованням, страхом, підкупом, брехнею, байдужістю можна виховати з людини будь-кого. З вільної робили раба, з патріота — зрадника. Більшовики, прийшовши до влади на облудних лозунгах, переконалися, яку велику силу має слово, особливо тоді, коли воно неправдиве. Отже, людей від правди треба ізолювати. Так упала навколо СРСР «залізна завіса». Але це не лише блокада контактів із закордоном. У першу чергу це була завіса перед історичною правдою: її спотворення, фальсифікація, підміна, замовчування. Ставилося завдання виховати нову людину — інтернаціоналіста, борця за міфічну мету — комунізм. Нова сфальшована історія, нові ідеї, нові герої, посіяний тотальними репресіями, голодоморами страх, культ вождя–спасителя і стали комуністичною матрицею, яка штампувала кадри і людей потрібного стандарту.
Та система бачила, що навіть ці засоби не в силі викорінити, вбити у масах український дух, прагнення мати свою державу. Нескорена потуга ОУН—УПА, яких підтримував народ, було тому яскравим доказом. Тому придумала підлу фальсифікацію: під виглядом УПА здійснювали жахливі злочини проти мирного населення псевдобоївки, якими керували специ КДБ. Нині є вже достатня доказова база. «Злочини УПА» негайно ставали відомі населенню. Так виник стереотип бандерівця–сокирника, різуна, який і далі підтримується владою, хоч поволі страшилка розвіюється.
Ба, тої сокири — страшного бандерівського знаряддя смерті, як і слідів масових вбивств, ніяк не можуть знайти. Зате моторошних слідів — масових захоронень жертв комуністичного режиму — більш ніж достатньо. Знайшлася і сокира. Щоправда, не та. Вона срібна, з іменним написом: «Тов. Новикову А. Н. за беспощадную борьбу с преступностью. НКВД. СССР». Це один із найцікавіших експонатів виставки в Нью–Йорку «КДБ очима американців» (сайт «Музеї України»).
Нагорода іменною зброєю, якою воюють, — звичайне явище у світі. Проте нагороджувати сокирою ніхто не додумався. Але якщо все-таки нагороджували, то й використовували проти мирного населення охоронці КПРС. Цікава ситуація створилася: Захід України, де ОУН—УПА «творила звірства», підтримує і поважає цю армію. Схід і Південь, де про її діяльність мало знають, різко засуджують. Але от сумний парадокс. Там, де найбільше лютувала голодна смерть, ставлення до Голодомору в кращому випадку нейтральне. Рабське мовчання або навіть осквернення, руйнація пам’ятників жертвам геноциду. Розгадка ж проста: у цих регіонах набагато довше діяла комуністична матриця руйнації пам’яті.
Цілком логічно було б думати, що з проголошенням незалежності держави ця матриця буде засуджена й опиниться на політичному смітнику. Прикро, сумно, але того не сталося. У нашій національній хаті правлять чужі. І не тільки за духом. Вони не лише не відкинули, а й удосконалили матрицько–червону імперію, підфарбувавши її фасад у нібито національно-демократичний колір. Дискредитована реаліями ідея «світлого майбутнього» замінена культом грошей, наживи, безтурботного життя. Себто «світле» не в майбутньому, а сьогодні. І не для людства, а особисто для себе. Його можна купити.
Продається і купується все: посади, звання, нагороди, вироки, кримінальні справи, честь, совість. Чи чули ви, починаючи від Президента до найнижчого чиновника, ці два останні слова? Я не чув. Бо в суспільстві вони стають непотребом, моральним рудиментом. І коли влада фактично потакає діям таких печерних україноненависників, як Табачник, Добкін, Кернес та Колесніченко, Богословська, Бондаренко, свавіллю силових структур щодо націоналістів, то стає страшно за її долю. Кого, власне, вона охороняє, проти кого бореться?
«Заберіть справедливість, — каже св. Августин, — і чим тоді стане держава, як не зграєю розбійників?». Асоціацій з реальністю не викликає у вас це риторичне питання? Таке враження, що нинішній владі нація не потрібна. Їй потрібен електорат без роду-племені. Ним легко керувати. Він гнучкий, не має національного стержня, його задовольняють хліб і видовища. Таких і виховує наша влада.
Ось як бездумно, тихо, цивілізовано і відбуваються зміни свідомості «етнічного матеріалу». Не треба концтаборів, пострілів, Голодомору. Буде людина, але без української душі. Буде держава з населенням, але без українців. Таке може статися, якщо наше суспільство не усвідомить своєї долі: за незалежність, за волю і справедливість треба боротися постійно. Наші воріженьки не «згинуть, мов роса на сонці», якщо будемо «спати на волі».