БАТЬКИ, А ВИ ЗНАЄТЕ ПРО ІНТЕРНЕТНЕ ЖИТТЯ СВОЇХ ДІТЕЙ?

З чого дивувалася і чим переймалася минулого тижня власний кореспондент газети «Волинь-нова» Алла ЛІСОВА

… А ТІЛО КИНУЛИ У РІЧКУ
В одній із популярних соцмереж наткнулася на спілкування ровесників сина. 12—14-річні хлопці та дівчата вживали грубі лайливі слова. Із подальшого діалогу дізнаюсь, що роблять так навмисне, аби дошкулити один одному, образити, а то й принизити. Поміж підлітків хамство і насмішки часто переходять у насильство. Такі випадки, відзняті телефонами, шокують в інтернеті. Тому, напевно, важливо контролювати, що дивляться наші діти на сайтах у мережі. Деякі батьки, як дізналася у розмовах з ними, саме так і роблять.
Мене вразили до глибини душі два випадки у середовищі підлітків, які трапилися минулого тижня на Запоріжжі. Скільки злоби, ненависті треба мати, аби жорстоко побити не лише своїх ровесників, а й директора Будинку культури та сільського голову! Або не тільки познущатися з подруги, а ще понівечити її тіло й кинути в річку…
Статистика підтверджує, що зростає кількість правопорушень серед дітей із заможних сімей. Від батьків вони нічого не хочуть, крім грошей. Агресивність, мстивість юного покоління — не що інше, як результат вседозволеності та безкарності. Що робити, як виправляти помилку, поки не пізно? Психологи радять батькам більше часу приділяти спілкуванню з дітьми, постійно цікавитися, як проводять вільний час. І найголовніше — викликати в них довіру, знати, що їх тривожить, аби син чи дочка без остраху розповідали про свої проблеми.
Варто враховувати поради вчителів, які постійно наголошують, що учні мають одягатися скромно, не вирізнятися з-поміж інших одягом, телефонами тощо. Бо можуть не тільки стати потенційними жертвами злочинців, а й викликати заздрість ровесників, у яких формується комплекс неповноцінності.

ТЕЛЕФОННИХ ШАХРАЇВ НЕ ЗУПИНИТИ?
Якраз писала цей матеріал, коли в кабінет заглянула подруга. У неї було бліде обличчя, тремтіли руки. Перелякано почала розповідати, як кілька хвилин тому на її мобільний подзвонили. Спочатку в слухавці було чути лише шурхіт, а потім шепіт: «Мамо, мамо, слухай мене, я потрапив в аварію…». Він видався схожим на голос сина, котрий проживає за півтисячі кілометрів. За кілька секунд на фоні сильного шуму та інших голосів знову почула: «Виходь на вулицю і не клади трубки, я тобі все скажу».
Жінка не розгубилася. Інтуїтивно відчула, що це «розвод». Узявши себе в руки, запитала співрозмовника просто в лоб: «Скільки?». І почула у відповідь: «Двадцять п’ять». Оговтавшись, зв’язалася з дітьми, аби переконатися, що з ними все гаразд. Після цього спробувала зателефонувати зловмисникам. Але абонент був уже поза зоною. Більше їй аферисти не дзвонили, очевидно, зрозуміли, що це не їхній «клієнт».
Про шахрайство, що дісталося вже й Нововолинська, кілька тижнів тому працівники міліції повідомляли через пресу. Тому моя знайома відразу звернулася до правоохоронців. Чи зможуть вони по гарячих слідах розшукати любителів легкої наживи, дізнаємося пізніше. Добре вже те, що потенційні жертви і потерпілі самі готові всіляко допомагати в розшуку злочинців.
На початку року в нашому місті зловмисники видурили кругленьку суму у самотньої жінки, вимагаючи задля безпеки сина негайно перерахувати гроші на вказаний рахунок. Коли ж вона зрозуміла, що її обвели навколо пальця, так перейнялася втратою всіх заощаджень, що потрапила до лікарні. На щастя, друзі не залишили її в біді й допомогли коштами на медикаменти.

ДОРОГОЮ УКРАЇНЦІВ У ЄВРОПУ
Моя сусідка, працюючи з граблями в садку, голосно сміялася:
— Ти мені поясни, що за порядки в Україні стали: п’ять років тому чоловік дав ляпаса рідній жінці, за це його сьогодні в тюрму можуть посадити?
Далі детально, смакуючи подробиці, розповіла про сімейні перипетії своєї куми, чоловік якої часто розпускає руки.
— То таких дебоширів тепер карають так, щоб мало не було? — не вгавала вона.
Це про те, як прокурори шукають компромат на адвоката Юлії Тимошенко Сергія Власенка. Навіть противники опозиціонерки обурювались, яким примітивним способом це робиться.
Сімейні негаразди відомого політика витягнули на світ божий якраз тоді, коли розглядаються питання про шанси України змінити вектор свого розвитку. На позачерговому засіданні Верховної Ради депутати так і не дійшли згоди, Микола Азаров взагалі оголосив про припинення урядом роботи з підготовки Угоди до ЄС. Мовляв, ми зазнаємо великих економічних збитків, хоча ще якийсь тиждень тому так нахвалював євроінтеграцію.
Вона перш за все мала подарувати нашим громадянам надію на поліпшення життя. Адже чи можуть вони вірити гаранту, що наступного року отримуватимуть пенсію, не нижчу від однієї тисячі гривень? Зараз на таку місячну суму живе півтора мільйона громадян. Середній статок українця у десять разів менший, ніж у світі, і в сто (!), ніж у Швейцарії. Перебуваючи у списку найбідніших держав, Україна водночас зайняла 27 місце серед 78 країн за кількістю доларових мільярдерів.
Слухаю, як обговорюють євроінтеграційну тему різні політики, експерти, соціологи і думаю, чи готові ми самі змінювати наше життя, а отже, змінюватися самі?
Цього місяця кілька разів приходила на збори виборців, які обговорювали санітарний стан біля смітників. Тим, хто живе поруч із ними, доводиться дихати смородом, дивитися на купи побутових відходів. Їх підкидають сюди мешканці, які живуть далеко звідси, а також підприємці, чиї магазини знаходяться поруч. Вони мали б наймати транспорт і вивозити сміття на сміттєзвалище, але це — зайві витрати. Не раз читачі газети скаржилися на недбайливих сусідів, які з верхніх поверхів будинків викидають на голови перехожих сміття, пляшки, витрушують килимки. Та й у наших парках, скверах варвари нищать дерева, лавки, ліхтарі. Проте небагато знайдеться сміливців, які зауважать хуліганам або й зателефонують у міліцію. Напевне, кожен думає: чи потрібні мені зайві проблеми? То з яким багажем збираємося ми в Європу?
Написала це, а вчора з приємністю дописувала, щоб висловити своє захоплення тим сотням тисяч своїх співвітчизників, які не побоялися вийти на майдани країни і оголосити про свій європейський вибір. Вибір цивілізований. От нам би ще й ментально дорости до того європейського рівня!

СПРАВЖНЬОЮ ЖЕРТОВНІСТЮ СВОЄЇ ЗЕМЛЯЧКИ
…Цю жінку я знала з дитинства: добра, скромна, терпелива. Упродовж останніх років вона була майже повністю прикута до ліжка. Але, відмовляючи собі в найнеобхіднішому, зі своєї скромної пенсії давала пожертви на церкву. У книзі надходжень просила писати «від безіменного». Людину, яка служила посередником у цій благородній справі, на змилування просила нікому не розповідати про це. Навіть гроші, які нерідко надсилали їй родичі з-за кордону, спішила передати на храм. Благодійниці уже немає серед живих. Але її вчинок підтверджує істину притчі про бідну вдову, яка поклала до скарбниці дві лепти. Ісус Христос сказав, що ця жінка більше від усіх поклала. Бо багаті приносять як дар Богові надлишок, а вона від своєї вбогості віддала весь свій прожиток.
Не раз роздумую над тим, чи доречно озвучувати, хто скільки дає на церкву. З цього приводу кожен має свою думку. Світ стоїть на тому, що Бог все бачить і знає. Часто буваю в храмах Червонограда, що на Львівщині. Зауважила, що всі парафіяни мають вільний доступ до скриньок, де зберігаються свічки. Кожен бере їх стільки, скільки потрібно, а гроші кидає в скриньку. Так само добровільно дають пожертви на молебень за здоров’я та за упокій. Тамтешні священики кажуть, що більшість людей, переступаючи поріг святинь, стараються чинити по совісті, відтак парафії збитків не мають.