Завдяки антиретровірусному лікуванню історії людей, уражених збудником CНІДу, які наважились створити сім’ї, можуть мати щасливе продовження...
Завдяки антиретровірусному лікуванню історії людей, уражених збудником CНІДу, які наважились створити сім’ї, можуть мати щасливе продовження
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
УЖЕ НЕ «ЧУМА», АЛЕ ЛЮДЕЙ КОСИТЬ Нещодавно перший заступник міністра охорони здоров’я Олександр Качур заявив, що на фоні загальнодержавних благополучних показників у Західній Україні все ж збільшується рівень захворюваності на ВІЛ/СНІД. За коментарем з приводу тривожного повідомлення ми звернулися в обласний Центр боротьби зі СНІДом. ― На Волині ситуація більшменш стабільна: за 9 місяців цього року виявлено 188 нових випадків ВІЛ-інфекції, а торік за такий же період мали 184. У сусідніх областях помітне зростання рівня захворюваності можна пояснити тим, що у них пізно створили центри, які тепер активно «просіюють» населення. Пригадуєте, був період, коли і на Волині показники всіх лякали. За період епідемії в області виявлено 3835 осіб з антитілами до ВІЛ, захворіло на СНІД 815 волинян, із них 438 померло. З 1996 року в нас народилося від ВІЛ-інфікованих матерів 454 малюки, підтверджено «успадкований» діагноз у 41 дитини, ― розповідає головний лікар обласного Центру боротьби зі СНІДом Олена Макаренко, яка у цьому закладі працює 18 років. Пригадує, що першого хворого зі СНІДом ― ін’єкційного наркомана, тіло якого було вкрите виразками, струпами, оглядала сама. Потерпала за безпеку колеги ― молодшої і ще не заміжньої, мовляв, їй ще народжувати, а я ― уже «відстрілялася». «Екіпіровка» була такою, наче справді йшла до пацієнта з чумою. Заразитися дуже боялася, як-не-як, а вдома ― трійко малих діток. Це сьогодні навіть школярам відомо, як передається вірус імунодефіциту людини. А тоді, на перших порах роботи центру, доводилося долати серйозні психологічні бар’єри, щоб завоювати довір’я пацієнтів, допомогти їм вистояти, адже суспільство було до «снідоносців» вороже налаштоване, мовляв, чого шкодувати наркоманів, повій і гомосексуалістів. ― У 1998 році в нас у ВІЛ-інфікованої дитини стали проявлятися ознаки СНІДу, дівчинка гостро потребувала спеціального лікування. Але про антиретровірусні препарати ми тоді тільки чули, зблизька ж їх не бачили. На той час в Україні ці ліки приймали всього 49 хворих. «Вибивала» таблетки через міжнародну організацію «Лікарі без кордонів». І Марійка завдяки лікуванню живе, гарно навчається, уже старшокласниця. А як ми переживали у 2007 році, коли на 4 місяці затримувалася поставка препаратів, а молодий хлопець не міг чекати. І тих, кому не змогли допомогти, пам’ятаю. З кожним наче проживаємо життя, ― каже Олена Іванівна, наголошуючи, що сьогодні безкоштовною антиретровірусною терапією в області забезпечено 93 відсотки тих, хто її потребує і хоче лікуватися. Нині СНІД уже не називають «чумою», але хвороба з кожним роком поширюється, загрожуючи не лише так званим групам ризику, а й цілком благополучним людям. 66 відсотків хворих заражається під час статевих стосунків, інфікується молодь.
«Я МАЮ СИЛУ ЖИТИ» Ці слова і портрети молодих ВІЛ-інфікованих людей на рекламних щитах уздовж проспекту Волі в Луцьку викликають у перехожих двоякі емоції. Хтось дивується: знайшли ким замінити «білморди» політиків. Хтось сприймає як належне: ці хлопці «відвоювали» право на життя. Володимир Жовтяк і Дмитро Шерембей ― лідери Всеукраїнської мережі людей, які живуть з ВІЛ, ― не ховають своїх облич. Їх знають, з ними рахуються. І саме завдяки цілеспрямованій діяльності громадських організацій, які об’єднують інфікованих, в Україні скресла крига нетерпимості й байдужості до цих людей. ― Буває, нашим пацієнтам навіть заздрять: у Центрі боротьби зі СНІДом і обстеження, і лікування безкоштовні. Здійснюємо біохімічні та гематологічні дослідження крові, обстеження на гепатити А, В, С, опортуністичні інфекції. Якщо в людини виявили антитіла до ВІЛ, двічі на рік є можливість пройти імунологічне дослідження, визначити рівень вірусного навантаження, щоб у випадку необхідності розпочати лікування, ― розповідала завідувачка амбулаторно–поліклінічним відділенням Зоя Бурда. Антиретровірусну терапію безкоштовно отримують 637 волинян, хворих на ВІЛ/СНІД. Вартість препаратів для однієї особи на рік становить понад 20 тисяч гривень. 540 пацієнтів забезпечені ліками за кошти державного бюджету, 97 ― Глобального фонду ― міжнародної організації, яка допомагає Україні долати СНІД, туберкульоз і малярію. Під час науково-практичної конференції «За кожне життя разом!», яка проходила наприкінці жовтня у Києві за підтримки Об’єднаної програми ООН з питань ВІЛ/СНІДу, заступник Генерального секретаря ООН Мішель Сідібе назвав Україну лідером у Східній Європі в подоланні цієї недуги. Торік в державі вперше було зафіксовано зниження рівня захворюваності. Але нас, учасників конференції, найбільше цікавили фінансові показники загальнодержавної програми протидії ВІЛ/СНІДу на 2014―2018 роки. Благодійні фонди, міжнародні організації багато допомагають, але основний тягар витрат мусить нести держава, ― каже Олена Макаренко.
ЗДОРОВИЙ ПАРОСТОК ВАСИЛЕВОГО РОДУ Маленькій Оленці немає ще й року, але вона вже впевнено чеберяє кімнатою, намагаючись зазирнути у всі шухляди, відчинити всі дверцята. «Хазяйнує» зосереджено, поглядаючи на тата, наче розуміє, що той для неї не те що вазу з полички, а зірку з неба готовий дістати. Спостерігаючи, як трепетно–ніжно ставиться Василь до своєї донечки, важко повірити, що він був наркоманом (17 років живе з ВІЛ), бомжем, мав 4 судимості, рік провів у в’язниці. Нині виглядає щасливим, успішним, благополучним. Працює в благодійному фонді «Шанс», відвідує ув’язнених, намагається достукатися до серця й розуму кожного ВІЛ-інфікованого, щоб застерегти від того, що пережив сам. ― Я спробував наркотики у 13 років, бо в нас у дворі всі хлопці кололися, а батьки й не підозрювали, чим діти зайняті. Коли спохопилися, було вже пізно. Десятки разів потрапляв у наркодиспансер, але звільнитися від залежності не міг. Заразився вірусом імунодефіциту, гепатитом С, але й це не зупинило. Квартиру «проколов», 6 років бомжував, ночував у підвалах, крав. У моєму паспорті ― фотографія тих часів, тому ніхто не вірить моїм документам. Здоров’я знищив ще в юності, зуби випали, був схожим на престарілого дідуся, ― зізнається наш співрозмовник. Він врятувався, прийшовши до Бога. Перші дві спроби відмовитися від наркотиків були невдалими. Але в реабілітаційному центрі «Преображення» не вважали Василя пропащим: повірили в щирість його намірів утретє. Молилися за зцілення молодого чоловіка і всі члени церкви, яку він став відвідувати. І в 30 років Василь зміг попрощатися з минулим, розпочав нове життя. ― Моя дружина теж пройшла цей шлях, теж ВІЛ-інфікована. Бог дав нам силу вирватися з пекла. Ми вдячні братам і сестрам по вірі, які підтримували нас і морально, і матеріально. Моєю другою сім’єю є колектив обласного центру боротьби зі СНІДом, куди приходжу зі своїми проблемами, радощами, сумнівами. П’ятий рік приймаю антиретровірусні препарати, добре себе почуваю. Мучило одне: що не залишу після себе на цій землі жодного паростка свого роду. У моїй ситуації зважитись стати батьком було непросто. Нашу донечку ми зачали спочатку в серці, я мріяв про неї і боявся, щоб не опинитися на згарищі надії, ― ділиться Василь найсокровеннішим, згадуючи, як годинами стояв біля вікна, що виходило на подвір’я дитсадка, милуючись чужими дітьми. Обійшов усіх лікарів у центрі, в кожного питав поради, як бути, що робити, аби немовля народилося здоровим. Удвох із дружиною дуже ретельно виконували всі рекомендації, приймали ліки і… молилися. Згадують, як непросто було пережити 9 місяців вагітності. У лікувальних закладах доводилося стикатися і з приниженням, і зі звинуваченнями у безвідповідальності. Але все змусили забути ті найщасливіші моменти у житті, коли Василь вперше взяв на руки новонароджену кровиночку, згодом, коли довідався, що доню від вірусу лікарі захистили. Їм і сьогодні нелегко. Оленку частіше бавить тато, бо мама працює. Винаймають квартиру. Але всі труднощі можна здолати, якщо є заради кого жити.
