«ЙОЛКА» НА КРОВІ

Не знаю чому, але в ніч проти суботи спрацювала інтуїція. Прокинувшись о п’ятій ранку, увімкнула телевізор. Кадри на 5 каналі приголомшили: розтерзаний майдан Незалежності нагадував фільм про апокаліпсис. Замість усміхнених облич хлопців і дівчат — шоломи беркутівців, які заполонили серце української столиці. Далі — те, про що останні дні не можемо говорити без сліз. Не вагалась жодної хвилини, що треба їхати до Києва...

Валентина БЛІНОВА


У суботу жителі столиці не могли оговтатися від шоку. Хоча майдан Незалежності оточили спецназівці, які охороняли комунальників, що взялися встановлювали «йолку» і дерев’яні будиночки для новорічної торгівлі, то в одному, то в іншому місці площі збиралися гурти людей. Вони обурювалися, обговорюючи нічні події.
— То ж діти, – літня киянка розпачливо заламувала руки. – А вони гнали їх, по–звірячому били по голові, спині, нирках. Доганяли у дворах будинків. Цю жорстокість записали камери відеоспостереження, які встановлені біля супермаркетів і банків. Не шкодували нікого. Дівчат тягли асфальтом. Люто били навіть вагітну жінку.
Хижа зухвалість, з якою озброєні спецбійці розправлялися з дітьми, пройняла навіть серця чоловіків. Один із них стверджував, що там, де монтували ялинку, кілька годин тому ще змивали кров побитих.
Інша жінка розповідала, як гурт молоді рятувався на території Свято-Михайлівського монастиря. Але правоохоронці від них не відстали, зупинилися біля входу і, щойно хтось із студентів намагався вийти, хапали, одягали кайданки і кидали в автозак. Тоді до беркутівців звернувся священик, просив не чіпати дітей. Але ті не зважали навіть на прохання іменем Господа Бога.
Саме на Михайлівській площі почали знову гуртуватися мітингувальники. Під вечір їх було вже більш як дві тисячі. Щоб уберегти людей від нічного нападу, таксисти та власники автівок обгородили ними табір просто неба.
Протестувальники чекали хоча б якогось пояснення від влади і Президента. Натомість й Азаров, і Янукович промимрили якісь стандартні фрази. Їм нібито шкода, що так сталося. Та люди не мали жодного сумніву, що безпосередньо від глави держави пішов жорстокий наказ про розгін студентської молоді. Бо тільки йому підкоряються силовики.
Кривава розправа над дітьми сколихнула Україну. У неділю біля пам’ятника Тарасові Шевченку зібралися небайдужі з близьких та далеких від столиці міст і містечок. Усіх об’єднало обурення владою.
— Зателефонувала знайомій, що живе в одному із сіл Бродівського району на Львівщині, – поділилась новиною одна з приїжджих. – Каже, що після відправи у храмі всі пішли на сільський мітинг.
— Я щойно з церкви, – долучається до розмови киянка. – Відвідую храм, що належить до Московського патріархату. Сьогодні тут молилися, щоб не було кровопролиття, і вперше служба скінчилася молитвою «Боже великий, єдиний, нам Україну храни».
«Президенте, не вбивай дітей» – саморобний плакат із таким написом тримав у руках маленький хлопчик, сидячи у батька на плечах.
— Місце на майдані Незалежності, де били студентів, треба обгородити чорною стрічкою, – відгукнулася на це гасло жінка, що йшла біля мене. – Хіба можна на їхній крові ставити ялинку, влаштовувати розваги?
Напевне, стільки людей не збиралося в Києві навіть під час Помаранчевої революції. Довготерпеливий народ, який виживає на мізерні пенсії і зарплати, звик до космічних масштабів корупції, вже навіть не дивується захмарним зростанням статків Сім’ї, ніби прокинувся від летаргічного сну і на повний голос заявив владі про її злочинність. Але вона кинула в хід найганебніший свій виплодок – тітушків.
Поки промовці говорили з трибуни, обмінялися думками ще з однією киянкою, яка прийшли на майдан Незалежності з дочкою.
— Щойно знайома надіслала смс–ку про те, що на Банковій біля Адміністрації Президента якісь люди кидають пляшки із запалювальною сумішшю в міліцію, – розповіла з тривогою.
— Але ж наші колони зупинилися на майдані Незалежності, – кажу їй.
— Напевне, то тітушки, – відповіла вона. – Ми живемо недалеко від Маріїнського парку. А там їх нагнали стільки, що страшно навіть пройти. Їх можна впізнати здалеку по специфічному одягу, спортивні шапки натягають на очі, а вони в них якісь ніби скляні. Кажуть, спеціально вишколюють цих молодиків у спортивних клубах Василькова та Броварів.
— Чув, ніби їм роздають гроші, – включається в розмову літній киянин. – Путін підбурив на такі провокації. Подейкують, що і студентів бив не київський «Беркут». І він, і львівський відмовилися від цієї кривавої операції. Пригнали з Луганська та Криму. А може, навіть російський «Витязь», який розквартирували в Ірпінській податковій академії.
«Нема нічого страшнішого за необмежену владу в руках обмеженої людини», – писав відомий український поет Василь Симоненко. Й скидається на те, що найпохмуріші прогнози збуваються. Янукович і далі заливає євроінтеграційні мрії кров’ю українців, а таке пробачити не можна. Тому в нього один вихід – добровільно піти у відставку. Інакше протистояння може досягти точки неповернення. Бо провокатори від влади зумисне діють так, щоб остаточно розв’язати їй руки для розправи над мітингарями. До кінця неділі медики зафіксували 165 травмованих, із них 109 осіб госпіталізовано. Цього дня постраждали щонайменше 32 журналісти.
Подумки аналізую пережите на столичному майдані і пригадую, як часто голова облдержадміністрації Борис Клімчук називав Януковича «мій Президент». Чи після цих подій Борис Петрович зможе знову так назвати людину, руки якої в крові?