НАВЧИЛАСЬ ЧИТАТИ У… 90 РОКІВ

жителька села Мала Глуша Любешівського району

Хоч і навідались ми в Малу Глушу, що в Любешівському районі, без попередження, але чутки все одно виявились швидшими за нас. Поки зробили машиною два круги по селу, у баби Надії все було готове до приїзду кореспондентів з Луцька: а сама 92-річна винуватиця нашого візиту зустрічала нас у святковому одязі.
– Ой, людоньки, це і в Луцьку про мене почули, – почала першою баба Надія, як тільки ми переступили поріг. – А у нас свято: позавчора родився правнучок! Ми вже “замочували”. Та я і зараз би рада, – хитро посміхнулась бабуся.
– А який то вже правнук по рахунку? – запитуємо.
– Га? А чого ж не випити, коли душа приймає? – жваво продовжила баба Надія…
Так і є: Надія Сидорук – з тих жінок, які до глибокої старості залишаються красивими. Добрі, з вогником очі роблять їх такими.
– Говоріть голосніше, бо останнім часом баба стала недочувати, – каже нам онука Надії Артемівни Лідія Денисюк, з сім’єю якої й живе старенька. – А правнук це вже 14-й народився. Має наша баба трьох дітей, 15 онуків та 14 правнуків. І от тільки біля правнуків і навчилась читати. А за дітьми і внуками часу не було. Правду кажу, бабо? – вже голосніше до бабусі.
– А так! – знову добра посмішка і жвавість в очах баби Надії. – Я ж сиротою росла. Батьки рано померли, тому годувалась біля діда і дядьків. В школу не пішла, бо треба було працювати. А в школу мені хотілось. Бачила, як інші діти йдуть і плакала. Думала, що легше там в тій школі, ніж на роботі…
В одній хаті з бабою Надією живуть її троє правнуків-школярів. Наймолодший – Сергійко – зараз у четвертому класі. А коли був у першому, то його буквар став першою книжкою не тільки для нього, а й для його бабусі.
– Навчилась грамоті на старості біля тих дітей, – розповідає Надія Артемівна. – Запитаю їх, яка то буква, вони мені скажуть, – я запам’ятаю. Покаже другу – теж запам’ятаю…
– Коли Сергій почав буквар вчити, стільки терпіння біля нього, як баба, і я не мала, – продовжує Лідія Євстахіївна. – Я вже і нервую, і кричу на нього, а бабця: “О, то я швидше за нього вже вивчила. А ти нащо на хлопця кричиш? Давай я буду вчити разом з ним. А ти іди краще надвір, зроби щось”. І так спокійно з ним, спокійно…
Буква за буквою, склад за складом, і з букваря баба Надія перейшла до газети – звісно ж, до “Волині”! І перше газетне слово, яке прочитала, було “Волинь” – назва нашої газети. Тішилась тоді, каже, як мала дитина.
Шкода от тільки, що побились у баби Надії окуляри. Читати через те тепер може лише великі букви – газетні заголовки. Візьме, бува, вечорком газету, прочитає заголовок, якщо зацікавить – кличе правнуків:
– Хлопці, ану біжіть-но сюди, дочитайте, що ото пишеться…
Про політику читати не любить. Більше цікавлять новини – що у світі робиться, які пригоди з людьми трапляються… А тепер і про себе прочитає – на 93-му році життя! Учора – 10 березня – Надія Сидорук відсвяткувала своє 92-річчя. По паспорту, щоправда, їй “усього” 87 років, але у селі ніколи ні для кого не було секретом, що коли видавали паспорти, то Надію Артемівну випадково зробили на п’ять років молодшою.
– Доброго вам, здоров’я, бабцю, до ста і більше років! – бажаємо.
– Ой, дякую, хлопці, дякую. Зиму, Бог дав, пережили, а далі легше буде.
За свої дев’ять десятків баба Надія ніколи не була в лікарні, ніколи не скаржилась на зубний біль. І навіть тепер, у такому поважному віці, не тільки газети гортає. Ще допомагає поратись по господарству, а минулого року цілу осінь разом з усіма картоплю копала.
– На рівних? – допитуємось.
– Ага, на рівних, – за бабусю відповідає її онук.– Я “жену” один рядок, а бабуся – аж три, і я не можу за нею вгнатися…
На прощання бабця Надія бажає нам щасливої дороги і бути уважними: “Бачите ж, що зараз у світі багато усякої біди коїться. Я знаю – газети пишуть…”.

До речі
Домогосподарка з Мадрида Тринідад Мартін навчилася читати і писати у 95 років. У юності Тринідад не змогла вивчитися грамоті. Усе життя їй допомагав її писемний чоловік. Однак шість років тому він помер, і Тринідад зіткнулася з тим, що не може зрозуміти написи у рахунках, які приходять їй додому, а також вона не може прочитати, що їй пише син, який живе і працює в Англії. Спочатку іспанка обходилася допомогою племінниці та сусідок. Але потім Тринідад вирішила освоїти грамоту. Записавшись у вечірню школу, де стала однією з найстаранніших учениць, і не пропустивши за рік жодного уроку, вона навчилась читати і писати. Бабусі вчитися так сподобалося, що вона продовжує ходити до школи, бере активну участь у всіх заходах.

Цікаво, що…
Близько п’яти відсотків людей взагалі не здатні навчитись читати. Хвороба, коли людина не може опанувати грамоту, називається дислексією. Хоча усі фактори, які впливають на розвиток цієї хвороби, вченим маловідомі, багато спеціалістів вважають, що вона має генетичний характер. Дислексією хворіло багато геніальних людей: Уїнстон Черчілль, Леонардо да Вінчі, Альберт Ейнштейн. Із сучасників не можуть навчитись читати зірка Голлівуду Том Круз і королева Швеції Вікторія.
Василь УЛІЦЬКИЙ,
Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.
Фото авторів.