«МОЇ ІНСТРУМЕНТИ — РУКИ, ВОЛЯ Й ЕНЕРГІЯ»

Про незвичайні здібності Зосима Вікторовича Мельничука із села Баїв Луцького району знають не тільки його земляки. Приїжджали до чоловіка на лікування навіть із Москви, Білорусі, Польщі. Нині діду Зосиму йде 86-й рік, тому хворих він майже не приймає. Це застереження було головною умовою Зосима Вікторовича, щоб він погодився спілкуватися з нами.

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

ВІДЧУВ СЕБЕ ЧАСТИНКОЮ ВСЕСВІТУ — НАВЧИВСЯ ЗНІМАТИ БІЛЬ
— Тепер уже сили не ті. На лікування навіть однієї людини йде багато енергії, а відновлювати її у моєму віці важче. Мушу вже і про своє здоров’я трохи дбати, — виправдовує причину згортання цілительської практики Зосим Вікторович.
До слова, виглядає наш співрозмовник значно молодшим паспортного віку. Донька Валентина Зосимівна пояснює це тим, що батько любить працювати: столярує, доглядає бджіл, не цурається ніякої фізичної роботи. А його вміння знімати біль, лікувати запальні процеси, як каже, відчула на собі не один раз, як і решта членів родини.
За освітою Зосим Вікторович не є медиком. Закінчив три класи польської школи, четвертий і п’ятий — уже за радянської влади. Далі сидіти за партою не було як. Працював на різних роботах і навчався у вечірній школі, потім закінчив Львівський технікум електротехнічного зв’язку. Щоправда, був у біографії і короткий період роботи в санепідемстанції. Після війни лютував тиф, інші інфекційні захворювання, потрібні були працівники для проведення дезінфекції в оселях, у громадських місцях.
— Багато разів доводилося «гасити» епідемії смертельних на той час недуг. Але за два з половиною роки нічим не заразився. Хоч не мали ми тоді захисного одягу, йшли в епіцентр тифу з голими руками, — згадує дід Зосим свої перші «медичні університети».
Міцний імунітет у нього був завжди. І тоді, коли доводилося спати майже просто неба, бо хату спалили у 43-му німецькі й польські карателі. Коли взимку в тріскучі морози ходив у благеньких постолах, майже босоніж, бо все майно, одяг і взуття пішло з димом. Хвороби не чіплялися. Людський організм при серйозних випробуваннях проявляє дивовижну здатність протистояти недугам, набуває унікальних можливостей.
— Мене завжди цікавила ця тема. Читав, займався самоосвітою. Переконався, що людина є відкритою енергетичною структурою. Ми можемо акумулювати енергію, керувати енергетичними потоками, треба тільки відчувати себе частинкою створеного Богом світу, Всесвіту. Ще у часи, коли ніхто не писав про біоенергетику, я задумувався над подібними речами, — зізнається Зосим Вікторович.
Але практикувати почав лише тоді, коли досяг пенсійного віку. Підштовхнула до цього у 1990 році виставка із серії «Очевидне — неймовірне» у Луцькому будинку техніки. Пригадує:
— Там експонували картини інженера, який контактував із Космосом. Я відчув, що від його полотен реально йшло тепло, вони випромінювали живу енергію. Після того почав аналізувати свої відчуття при спілкуванні з людьми, вловлювати, чим  відрізняється енергія здорового і хворого організму. Нікому про це не розповідав, щоб не сприйняли мене за якогось чудака. Але одного разу не втримався, видав себе.
Тоді якраз помер сусід, а його донька, яка давно страждала від нападів головного болю, так мучилася, що шкода було дивитися. Треба похороном займатися, а вона, бідна, від болю не тямиться, і таблетки не діють. І Зосим Вікторович зважився запропонувати допомогу, спробував відновити енергетичний баланс — провів руками кілька разів над головою жінки.
Їй полегшало. Розповідала, що після похорону міцно спала майже добу, хоч раніше мордувалася від безсоння. Голова перестала боліти. Потім сусідка одному, другому сказала, як я її лікував. Почали люди звертатися, і відмовити не було як. Мої інструменти —руки, воля й енергія.

ПІДЖИВЛЮЄ СИЛИ У ХРАМІ Й НА ПАСІЦІ
Про вміння діда Зосима лікувати, не торкаючись тіла хворого, при цьому впливаючи на той чи інший орган, розповідала кілька років тому лучанка Євдокія Крижна. Її історія сприймалася як сюжет фантастичного оповідання.
А почалося все з реальних проблем зі здоров’ям. У пані Євдокії виявили камінці в нирках. Коли терпіти біль стало не під силу, погодилася на літотрипсію — процедуру дроблення каменів. Якраз у той час у лікарні в Луцьку апарат літотриптор не працював, тому зять повіз хвору до Рівного.
— Обійшлася мені та процедура більш як у тисячу гривень. Наче все пройшло добре, більші уламки діставали петлею, дрібні мали вийти природним шляхом. Але через тиждень температура підскочила до 40 градусів, я втратила свідомість, стан був жахливий, з’явилися проблеми із сечовипусканням. У лікарні мене на каталці везли на УЗД, бо йти вже не могла. Лікар, який проводив ультразвукове обстеження, сказав, що каменів у нирках вже нема. А в чому причина такого критичного самопочуття, ніхто сказати не міг, — ділилася пані Євдокія. — Жінки в палаті, дивлячись на мої страждання, порадили звернутися до діда Зосима — цілителя з Баєва.
У те, що розповідали сусідки по лікарняних ліжках, повірити було важко. Але коли людина тоне, то й за соломину чіпляється. Попросила рідних, щоб завезли у село Баїв. Але, як виявилося, дід того дня вже завершив прийом. До     нього треба було записуватися наперед.
— Я відступати не мала куди. Сіла на лавці й кажу, що не вийду з хати. Він мені пояснює, що вже чотирьох людей прийняв, знесилився, мусить перепочити. А я сиджу, бо й встати не можу. За якийсь час дід повернувся. Завели мене в кімнату. Дід сидить за три метри від мене, мовчить і просто дивиться. Через дві хвилини: «Поверніться спиною». Потім каже: «У вас уламок камінця не вийшов, увіткнувся в тканину сечовивідної протоки. Не знаю, чи я той уламок зможу зрушити». Я аж рот відкрила, бо й справді дуже мучилася через те, що сечовий міхур був як на замку. Стою ще хвилину–другу і раптом відчуваю, як мимовільно з мене линуло, як з відра, — ніяковіючи, згадувала подробиці лікувального сеансу жінка. — Видно, зрушив-таки камінця.
Далі Зосим Вікторович порадив придбати збір трав, сказав, як готувати, як пити настій. Пані Євдокія рекомендацій дотримувалася. Потім було загострення, напад болю — і нарешті уламок камінця сам вийшов.
Того випадку цілитель вже й не пам’ятає, бо людей через його хату пройшло багато. Каже, що запальні процеси в організмі відчуває за характерним перепадом температури у хворому органі. Ніколи не брався допомагати людям з онкологічними проблемами, діабетом, псоріазом, порушеннями генетичного характеру. Деякі відвідувачі, довідавшись, що дід Зосим лікує безконтактним методом, вважали це «лохотроном». Він же ніколи нікому нічого не доводив, не пояснював. А люди продовжували звертатися, хотів того чи ні. От і під час нашої розмови прийшла жінка із сусідньої вулиці по допомогу.
— Кажу всім, що «клініка» закривається. Втомився. Відновлюю сили в храмі, співаю у церковному хорі. Там людина, яка щиро вірить у Бога, найбільше може підживитися позитивною енергією. А ще — на пасіці, біля бджіл, тому й займаюся бджолярством, — видає секрети поповнення запасу міцності Зосим Вікторович, який у свої поважні літа ще й у художній самодіяльності бере участь, виступає з фольклорним гуртом «Криниця». А ще — має чіпку пам’ять, великий інтерес до життя. Одне слово, дай Боже нам усім у 85 з гаком почуватися так само.

На фото: Поповнює запас енергії дід Зосим у храмі, на пасіці, і навіть калина біля хати допомагає у цьому.