БАНДУРАМИ ТЕЖ МОЖНА РОБИТИ РЕВОЛЮЦІЮ

38-річний кобзар Юрко Фединський (на фото) у підземному переході станції метро «Хрещатик» грає на бандурі та співає «Ой на горі та й женці жнуть». Сидить на покривалі роззутий. Перехожі кидають гроші й зупиняються послухати...

Ярослава ТИМОЩУК


— Ви на революцію? — запитує з відчутним американським акцентом, помітивши на моєму пальті синьо-жовту стрічку. — А я підтримую Майдан музикою. Сподіваюся, що кобзарські цехи з інших міст долучаться. Кобзами і бандурами теж можна робити революцію.
Пан Юрко народився в емігрантській сім’ї у США. 14 років тому переїхав до України, щоб займатися відновленням кобзарства. Ще школярем знайшов у маминій фонотеці довоєнний запис капели бандуристів. Каже, відтоді зрозумів своє призначення. Першу музичну освіту по класу фортепіано здобув у США. Щоб опанувати гру на бандурі, приїхав в Україну, бо цей інструмент «на чужій землі плаче, а не співає».
— Українську музику так знецінили пафосним духом, що людям аж нецікаво знати, що буває інше звучання, — вважає бандурист. — У нашій культурі багато невідомих глибоких пластів. От у вас є інтернет, та чи знаєте ви, що таке «торбан»?
Помітивши моє здивування, пан Юрко пояснює, що торбан — народний струнний музичний інструмент, так звана «панська бандура».
Кілька років тому він переїхав із сім’єю з Києва у село Крячівка Пирятинського району Полтавської області. Дружина Марія — також музикантка. Виховують трьох діток. На своєму подвір’ї організовують кобзарські табори «Свято торбану». Зі всієї України до їхньої оселі приїжджає молодь вчитися грати та бандурі та виготовляти старовинні інструменти.
— Моя найважливіша робота — музика, — розмірковує пан Юрко. — Якщо любиш свою справу, то з неї можна прожити. Є люди, які в це не вірять, бо не спробували. Ми перебралися в село, де життя дешевше і здоровіше, отримуємо державну допомогу на дітей. Триста долярів на місяць достатньо. Їмо навіть ліпше, ніж в Америці, бо все з городу.
На Майдані бандурист провів чотири дні.
— Спочатку стежив за революцією через інтернет, — каже. — Але вирішив, що за комп’ютером міг і в Америці сидіти. Мало фото і новин, щоб відчути революцію.
Люди, що оточили пана Юрка, цікавляться, де краще жити: в Америці чи в Україні.
— Молодь має бачити західний світ, — вважає чоловік. — Але приїхати назад і працювати тут!
Юрко Фединський наголошує, що хоч за паспортом він — громадянин Америки, за генетичною пам’яттю вважає себе європейцем, а за покликом серця — українцем.
— У центрі Нью–Йорка, біля знаменитого Музею мистецтв Метрополітен, грав на бандурі і мав враження, що ніхто мене не чує, — пригадує музикант. — А тут хлопці кидають по 5 гривень та ще й зупиняються послухати. І це не багаті люди, бо багаті в метро не їздять. Душа не дозволила мені жити в Америці, так само, як і залишатися зараз удома, коли народ вийшов на акції протесту.

Портрет героя
Український композитор, засновник та продюсер ансамблів, майстер унікальних музичних інструментів, звукорежисер та педагог Юрій Фединський народився і виріс у США, у сім’ї матері-українки та батька-американця.
У 1998 році переїхав на землю маминих батьків. Каже, відколи пізнав українську культуру, зникло бажання працювати в Америці. Власноруч переобладнав свій сільський будинок, надавши йому первозданного вигляду: зі сволоками та піччю. Двічі на рік організовує кобзарські табори для молоді у селі Крячівка. Принципово не співпрацює з владою. Виготовив 20 унікальних музичних інструментів. Мріє створити музей, де розмістить свої роботи.