Творча зустріч із майстром народної творчості вишивальницею Галиною Махонюк та поетом Анатолієм Махонюком залишила відчуття невтоленої спраги...
Творча зустріч із майстром народної творчості вишивальницею Галиною Махонюк та поетом Анатолієм Махонюком залишила відчуття невтоленої спраги. Так буває, коли спілкуєшся зі Справжнім. Тож коли ведуча зустрічі, провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею, де відбувалося дійство, Лариса Гриб попросила присутніх запропонувати назву для рушника, який вишивальниця того дня презентувала, чомусь одразу запульсувала думка: «Сіль землі». І не лише тому, що на ньому лише дві барви — біла і чорна, а орнамент виведено так філігранно, із таким художнім смаком та майстерністю, що важко відвести погляд. А й тому, що, на моє глибоке переконання, саме отакі люди, як ці, сестра і брат, талановиті, несамовито працьовиті й скромні, і є сіллю нашої Волинської землі
Валентина ШТИНЬКО
СЕСТРИ Галина та Світлана народилися 31 травня 1964 року в селі Омеляна на Рівненщині. Незабаром родина переїхала до Овадного, що у Володимир-Волинському районі, де мешкає дотепер. Складна невиліковна хвороба обмежила життєві можливості сестер, але не змусила покірно скоритися долі. Їх життєвим опертям стала звичайна голка. Адже вишиванням вони захопилися ще навчаючись у Бориславській спеціалізованій школі-інтернаті. А потім були роки самоосвіти, спілкування з цікавими людьми, майстринями-вишивальницями. Відтак вони опанували найрізноманітніші техніки — хрестик, занизування, вирізання, низинка, зерновий вивід, панама, штапівка… Їхні рушники так багато можуть розповісти — кожною барвою на тлі незаймано білого полотна, кожним елементом орнаментів, у яких зашифрована таїна предковічного досвіду духовного життя українців. Рушники весільні й поминальні, для хрестин і образів… Спочатку вишили їх десять, потім 20, 40, 50… Вони давали їм зворушливо–поетичні й напрочуд точні назви: «Вечірня серенада», «Яблуневий туман», «Цвіте терен», «Сто вісім троянд для мами», «Перший сніг», «Берег любові», «Моє Полісся»… Усі, хто бачив їхні роботи на численних виставках і не лише на Волині, дивувалися, захоплювалися, воістину причащалися красою і майстерністю. Зазвичай вони працювали разом, у кожної із сестер було своє крило рушника. Вишивали у чотири руки, але на одному подиху. Так і летіли по життю, «на білих крилах рушників», як мовив колись поет. Але у 2009-му Світлани не стало. Тож тепер у творчому небі Галина мусить літати за двох, сама мусить плекати отой «Нев’янучий сад», який колись започаткували. Саме таку назву мала їхня виставка і каталог, який побачив світ у 2006 році завдяки сприянню управління культури і туризму облдержадміністрації та обласного осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Передмову до нього написала заслужений працівник культури України мистецтвознавець Зоя Навроцька, яка й під час зустрічі тепло привітала Галину Махонюк і докладно проаналізувала її творчість, представлену на невеликій виставці. Адже переважна більшість робіт — на виставках поза межами області, у Києві, Львові, Чернівцях, Криворівні… Відомий вишивальник Юрій Савка розповів, як сприймалися роботи волинян, зокрема Галини Махонюк, на конкурсі вишивок у Криму. Високо оцінила її творчість і Руслана Вронська, заступник голови обласного осередку майстрів народного мистецтва України. — Такі високі слова… Слухала і не віриться, чи то про тебе говорять? — світилися радістю й вдячністю очі Галини.
БРАТ «Пишу при світлі душі», — сказав колись про себе Анатолій Махонюк, нині член Національної спілки письменників України, автор поетичних збірок «Допоки бачу тінь свою», «Дощу мелодія блакитна», «Осінній сонях», «Колекціонер календарних листків», «Колір долі» та інших, представлених на виставці. І йому інвалідний візок не заважає літати у небі творчості. Та якщо декларує: «В моїм слові приховані мозолі», то добре знає, про що пише. «Якщо моє життя дається тільки мені, то чому в ньому завше так людно?» — запитував в «Осінньому соняху», а вже через десятиліття уточнював сам себе: «Не тим, як людно, а наскільки людяно — щаслива людина в своєму житті». Він вигранив слово до афористичності й цитувати Анатолія Махонюка можна до безконечності. Як і слухати. А поділився він і своїми роздумами про літературну творчість, і прочитав нові поезії, й виголосив слова вдячності тим, хто допомагав у творчості. Своїм хрещеним батьком у літературі назвав письменника Василя Гея, який був літературним редактором першої збірки «Благословення». Навзаєм Василь Степанович поділився споминами про те, як відбувалося становлення тоді ще молодого поета, проаналізував його нинішню творчість. Про особливості творчої манери Анатолія Махонюка говорив і письменник Володимир Лис, автор передмови до збірки «Колекціонер календарних листків», відзначивши «вірність обраному методу — ощадливість слів, багатство, оригінальність і парадоксальність образів, глибинність думки і сприйняття світу». А підсумок цій розмові можна підбити рядками самого поета: «Потрапив до в’язниці слова. Пожиттєво. Не каюсь».
На фото: Анатолій і Галина зі своїм татом Петром Михайловичем Махонюком під час зустрічі в музеї.
