Усе почалося з одного дзвінка. Колишня моя однокласниця Ніна Солтис (у заміжжі Коринецька), мешканка Володимира–Волинського, з якою ми закінчували восьмирічку у 1968 році в селі Рачин Горохівського району, повідомила про зустріч випускників...
Усе почалося з одного дзвінка. Колишня моя однокласниця Ніна Солтис (у заміжжі Коринецька), мешканка Володимира–Волинського, з якою ми закінчували восьмирічку у 1968 році в селі Рачин Горохівського району, повідомила про зустріч випускників... По дорозі до Горохова (саме там вибрали місце зустрічі) з’ясувалося, що в нас із Ніною спільні родові корені, про що не здогадувалися раніше. Багатьох наших однокласників, на жаль, уже нема серед живих. Їх пом’янули хвилиною мовчання. Але чотирнадцять чоловік усе ж прибуло з різних куточків області. Треба було бачити, з яким трепетом підходили одні до одних, впізнавали (!) колись такі знайомі обличчя, обнімалися і плакали від радості. І полилися спогади… Кожен розповів про своє життя. Більшість — звичайні трударі, які власними мозолями біля землі заробляють на хліб і до хліба. Їх доповнював колишній вчитель геометрії, котрий згодом тривалий час працював редактором газети «Будівник комунізму», Володимир Пушкарський. Шкодували всі, що через поганий стан здоров’я не змогли приїхати інші педагоги. Колишня староста класу, яка стала успішним бізнесменом у Львові, Галина Мартинюк–Хомиця, подарувала Рачинській школі картину. На пам’ять про зворушливу зустріч залишилася фотографія, яка довго зігріватиме серця кожному з моїх однокласників. Тепер мрію про таку ж зустріч із випускниками Горохівської школи, де нам вручали атестати про середню освіту. Побачення з юністю приносить багато позитивних емоцій, поділився враженнями учасник зустрічі, наш постійний читач Степан Каменюк із Нововолинська.