Репортаж нашого кореспондента з протестного столичного Євромайдану...
Репортаж нашого кореспондента з протестного столичного Євромайдану...
Валентина БЛІНОВА
Сюди нині їде багато волинян, щоб вдихнути ковток свободи. Але живе Євромайдан завдяки громадським активістам: волонтерам, охоронцям, кухарям, священикам, медикам, співакам. Серед них чимало й наших земляків. Вхід від Хрещатика на майдан Незалежності охороняють волинські козаки. Вони привертають увагу старовинним вбранням. Козацька залога прискіпливо оглядає кожного, хто проходить мимо. — Пильнуємо, щоб на Євромайдан не проникли провокатори, тітушки, — розповідає Верховний отаман ВГО «Велике козацьке коло» Володимир Присяжнюк із Полонки Луцького району. — Їх штовхають сюди, бо вони раби, а рабів, як казав козацький отаман Іван Сірко, до раю не пускають. Іван Омельчук, підприємець із Старої Вижівки, — старожил Євромайдану. Він опинився в епіцентрі багатьох подій: пікетував будівлі Кабінету Міністрів та Міністерства внутрішніх справ, бачив, як упав останній радянський символ — пам’ятник Леніну, будував барикади й охороняв їх. — Найбільш драматичний момент пережив, коли пішли на штурм омонівці, — пригадує чоловік. — І навіть не тому, що тоді із земляками довелося дихнути газом і нам добряче потовкли ребра. У перші хвилини відсічі, поки не підтягнулися кияни, проти спецназівців нас стояло мало. А на пагорбах і мосту люди лише спостерігали за сутичкою, фотографували, але ніхто з них не кинувся на допомогу, хоч ми й кликали їх. З перших днів протистояння секретар Ковельської міської ради Михайло Гетьман був координатором волинян на Євромайдані. На роботі довелося взяти відпустку за власний кошт. — Євромайдан — місто в місті. Його життєдіяльність і самоорганізація залежать від координаторів від областей. Це територія без сміття: її прибирають самі мешканці, а також без спиртного. Якщо на дальніх кордонах інколи пробираються зайди із запахом спиртного, передаємо їх на перевиховання афганцям, — розповів він. — Зазвичай у нашому наметовому містечку перебуває до 500 людей щодня, у вихідні їх більшає вдвічі. Як правило, люди приїжджають на 2 — 3 дні. Тому треба дбати про харчування, дрова для багать, безпеку, розселення, медичну і психологічну допомогу, транспорт, щоб відправити додому в разі потреби. Майданівців постійно підтримують земляки. Днями привезли з Волині близько 2 тонн продуктів: овочі, консервацію, крупи. Підприємці передали теплі рукавиці. Маємо достатньо зимового одягу. Волонтер Богдан Подзюбанчук з Ківерцівського району навчався в ЛНТУ за спеціальністю автомобільна справа. Нині працює у фермерському господарстві батька. На Євромайдані з 1 грудня. Перебіг подій, очевидцем яких був сам, зазнімкував і в майбутньому хоче укласти майданну хроніку — для історії. Каже, що, як і більшість людей, залишиться тут до тих пір, поки влада не виконає вимоги мітингарів або коли не виникне нагальна потреба їхати додому. Сподівається на зміни в українському правосудді. На його думку, багато громадян покладають надії саме на справедливу суддівську систему. Валентина Турчик готує бутерброди, розливає чай і каву. Додому в Ковель не повернулася навіть після того, як 11 грудня довелося пережити напад беркутівців і спецпризначенців на блокпост на вулиці Інститутській. — Ми понесли туди їжу й одяг нашим хлопцям, — жінка досі хвилюється. — Спершу все було спокійно, а потім нас попросили відійти вбік, бо від Будинку офіцерів рушив бульдозер, а за ним — тітушки. Вони й почали зачистку території від наметів. Потім посунули беркутівці й внутрішні війська. Священик молився перед ними. Оточені з чотирьох сторін, наші хлопці співали Гімн. Я наважилася підійти до спецпризначенців, стала питати, чи не змерзли, чи, може, принести чаю. Навіть пробувала жартувати, називала одного з них своїм зятем, бо ще маю незаміжню доньку. Так вистояли хвилин зо двадцять, поки не підійшли народні депутати. Волонтер Віталій Грабовський з Нововолинська на Євромайдані з 3 грудня. Він сирота, живе з бабусею, яка щодня молиться за нього і його товаришів. Хлопець має професію маляра-штукатура, але зараз безробітний. — Вірю, що країна мусить змінитися, — переконаний Віталій. — Українці наважилися вголос заявити свій протест і готові стояти до перемоги. Разом із усіма і себе відчуваю сильнішим. Ієромонах Леонід Григоренко з монастиря церкви блаженнійшого Миколая Чарнецького, що в Ковелі, облаштував на майдані Незалежності каплицю. — Молитовний намет потрібний не тільки для богослужінь, а й для душпастирської опіки, духовної і моральної підтримки людей, яких на відправи приходить багато, — каже отець Леонід. — Незабаром установили новий просторіший намет. Його привезли донеччани і допомогли розмістити біля стели, де 30 листопада пролилася кров молодих людей. На Євромайдані побачила плакат: «Голосом народу говорить Бог». Чи почує влада голос народу — цих таких різних наших земляків? Чи вкотре залишиться глухою до людей?
