Днями, повертаючись із відрядження трасою Володимир-Волинський—Луцьк, побачили ось таку картинку: на самому узбіччі дороги примостилася собача будка, кимось турботливо утеплена целофаном, а в ній — симпатичний кудлатий песик...
Днями, повертаючись із відрядження трасою Володимир-Волинський—Луцьк, уже поблизу обласного центру побачили ось таку картинку: на самому узбіччі дороги примостилася собача будка, кимось турботливо утеплена целофаном, а в ній — симпатичний кудлатий песик із світлою шерстю й розумними очима. Помітивши, що машина спинилася, радісно вибіг із свого пристанища, та, на жаль, ми нічим не змогли його потішити: ні в кого не знайшлося й крихти чогось їстівного. Зрозумівши, що гостинця не буде, песик знову побрів у свою буду. Які перипетії собачої долі вивели цю симпатичну істоту на узбіччя? Адже поблизу нема жодного людського житла, лише дачний масив, зовсім ще безлюдний у цю пору. І якщо якась добра душа зробила песикові дах над головою, значить він тут — не перший день. Когось чекає?!
