НОВОРІЧНА БУВАЛЬЩИНА: чому Дідові Морозу погано без Снігуроньки

Було це напередодні далекого 1970–го, коли ще святий Миколай не мав права заходити до кожної хати, щоб покласти діткам під подушку подаруночок або різочку...
І профспілкова організація школи–інтернату, в якій я тоді працювала, вирішила новорічні подарунки дітям працівників порозвозити по квартирах, а не запрошувати маленьких на загальношкільну ялинку.
Костюм Діда Мороза погодився одягнути мудрий і непитущий чоловік, який працював старшим вихователем. Узяв мішок із подарунками і поїхав, але… без Снігуроньки.
Після свята в учительській ми так радісно обговорювали появу нашого нового чарівника, пригадували, як діти відчиняли йому двері, а спілкуючись, розповідали віршики, співали пісеньки і навіть танцювали, потім вибирали з мішка подарунки. Аж раптом почули від дружини нашого колеги:
— А чи знаєте, скільки страху довелось пережити мені та моїм трьом дітям? Чоловіка майже мертвого привезли додому…
Ми, здивовані та зніяковілі, почали з’ясовувати, хто і чим так зумів «зігріти» нашого Діда Мороза, довівши його до небезпечного для життя стану? Адже міцних напоїв, коньяків та вин різноманітних марок на полицях радянських магазинів майже не було. Шампанське ж (навіть «по блату») було на вагу золота. Але, як мовиться, з миру по нитці, чи то пак, по чарці…
Даремно забув Дід Мороз Снігуроньку… Хоча в подібних анекдотичних пригодах потрібно брати не одну помічницю, а краще — дві. Спогадами поділилася баба Галя Справжня.