ОТАК І ЖИВЕМО: урок ввічливості від маленької землячки

Гарна традиція наших предків, коли у селі вітаються всі й з усіма, на жаль, відходить у минуле. А разом із нею і неписаний етикет: молодші першими вітаються зі старшими, чоловіки — із жінками, той, хто іде, каже «Добридень» тим, хто стоїть…

Локачі за статусом хоч і не село, а селище, ця традиція на нашому кутку із давньою назвою Вуйма ще животіє, проте зміна поколінь, а відтак і звичаїв відбулася й тут. Одного разу я привіталася до незнайомої бабусі, а вона, замість відповісти, заступила мені дорогу із запитанням:
— А ти чия будеш?
Виник конфлікт інтересів. Бабусі хотілося поговорити, а я, як завше, поспішала на автостанцію.
Так було і вчорашнього ранку. Вузеньким тротуаром ішла назустріч молода жінка, тримаючи за руку дівчинку років п’яти. Заглиблена у свої думки, я вже їх минула, аж раптом дитина гукнула мені вслід:
— Христос народився!
— Славімо Його! — радісно вигукнула я, озирнувшись услід незнайомцям.
Шкода, що не встигла похвалити чемну дитину, яка гарно засвоїла науку від дорослих і дала їм же урок ввічливості.