Наша постійна читачка із с. Городище-2 Луцького району з певних міркувань попросила не називати її прізвища, проте сама прийшла вчора до редакції, щоб розповісти про свою пригоду...
Наша постійна читачка із с. Городище-2 Луцького району з певних міркувань попросила не називати її прізвища, проте сама прийшла вчора до редакції, щоб розповісти про свою пригоду.
26 грудня минулого року вона приїхала до Луцька, щоб залагодити деякі господарські справи. Відтак у руках літньої жінки опинилося дві великі сумки, одна з яких виглядала особливо громіздкою. Біля воріт школи-ліцею № 9 їй зустрілася зграйка учнів. Один із хлопчаків без зайвих слів узяв більшу сумку, аби допомогти. Жінка знітилася, адже до зупинки громадського транспорту, щоб доїхати на автостанцію, було далеченько! Але хлопець високий, білявий, на вигляд восьмикласник, таки доніс сумку до зупинки й стрімголов побіг назад, мабуть, поспішав на урок. На запитання: «Як хоч тебе звати?» — коротко відповів: «Іван!». — Тепер мало таких дітей! — переконана бабуся Марія. — Тому хочу сердечно подякувати і йому, і батькам, і школі за належне виховання. Хай Бог пошле їм щедрої долі. Я б і сама якось дотягла той вантаж, бо звикла розраховувати на свої сили. Але кілька днів після того мала гарний настрій. Душа радіє, коли зустрічається з добром.
