«УСЕ ПРОПУСТИЛИ ЗА ТИМИ КАСТРУЛЯМИ!»

Українці викидають на смітник 30 тисяч тонн салату олів’є під час новорічних свят, підрахували дослідники компанії AgriSurvey. Голодні африканські діти плакали б, почувши про таке нечуване марнотратство

Ярослава ТИМОЩУК, редактор відділу культури газети «Волинь–нова»

А для повноти дослідження добре було б також з’ясувати, скільки тонн продуктів із базарів чи супермаркетів тягнуть на своїх витривалих плечах українські жінки напередодні Різдва, скільки часу витрачають наші співвітчизники, аби накришити тазик святкового салату, та запитати в аптекарів, скільки «Фесталу» продають у період зимових гастрономічних обрядів.
Мій хрещений тато, який уже років із десять проживає в Нідерландах, відвик від наших пишних застіль. Він щоразу дивується, коли приїжджає в Україну і потрапляє на щедрі гостини.
— У нас якщо в когось день народження, то гості приносять закуски з собою, – каже, дивлячись на заставлений їжею святковий стіл. – Або обходяться чаєм із печивом чи пивом та чипсами.
— Хіба тією хімією будеш ситим?! – скрушно похитує головою тітонька і підкладає в тарілку корисного салату з майонезом.
Звичайно, для порядної української господині частувати гостей чаєм і печивом означало б визнати свою кулінарну поразку, а хто ж на таке погодиться. Крім того, ще треба показати, що ми не бідно живемо, що в нас широкий розмах слов’янської душі, що ми готувалися – он який стіл накрили. Дарма що він коштує половину місячного сімейного бюджету, а ви півночі так гарували на кухні, що вже не маєте сил усміхатися гостям.
Про те, чи добре відзначили, у нас часто судять за кількістю тарілок на столі. Я ще пам’ятаю недавню традицію, що потрохи відходить у небуття, запрошувати на весілля 350 гостей. Їх, звичайно, треба добре нагодувати, інакше скажуть, що свято не вдалося. «Чим вгощали?» – то було друге (після сукні нареченої), а то й перше запитання, що цікавило незапрошених на урочистості. Також пригадую, що мами молодих завжди бідкалися: «Усе пропустили за тими каструлями!» Вони мріяли про ресторани, їхні сльози жалю скапували в десятилітрові миски з крабовими паличками, але зменшувати розмах святкувань амбітні жіночки категорично відмовлялися.
Гастрономічні пристрасті ще століття тому влучно описав відомий російський письменник і філософ Лев Толстой. «Жодна урочистість, жодна радість, жодне освячення, відкриття чого б то не було не обходиться без їжі… Спробуйте замість очікуваних вишуканих страв дати каші і локшини, і подивіться, яку бурю це викличе і як проявиться головна зацікавленість людей – до їжі», – написав класик у своєму есе «Первая ступень».
У ці святкові дні особливо варто пам’ятати, що живемо не салатом єдиним. А найжаданіше тепло – те, яке випромінюють серця близьких людей, а не те, що парує з каструль на кухні.