КОЛИ КОМУНАЛЬНІ ВИГОДИ СТАЮТЬ НЕВИГІДНИМИ

Через відсутність єдиної виваженої державної політики у житлово-комунальній сфері терплять і споживачі, і підприємства — надавачі послуг
На черговому засіданні прес-клубу реформ, як і під час усіх прес-конференцій, присвячених проблемам житлово-комунального обслуговування, розмова між журналістами і керівниками підприємств, що надають послуги, зводилась до одного: ми — про якість обслуговування, нам — про борги. Щоправда, цього разу і директор підприємства “Луцьктепло” Анатолій Лучко, і голова правління ВАТ “Волиньгаз” Лариса Соколовська з приємністю відзначали, що у січні—лютому люди активніше, ніж у попередні місяці, розраховувались за тепло і газ. А ще просили представників засобів масової інформації не зображати підприємства житлово-комунальної галузі “гнобителями народу”, які наживаються за рахунок здирницьких цін на послуги, бо насправді ці підприємства ледь виживають.
Втім, стан нашого житлово-комунального господарства, підприємств, які забезпечують нас вигодами цивілізації, усім відомий з щоденного життя, його занедбаність кожен відчуває на власній шкурі. І нікому не спаде на думку заздрити, скажімо, робітникам “Луцькводоканалу”, які в зимові дні з побуряковілими від морозу руками усувають численні пориви водогону на вулицях міста. Латають в одному місці — рветься в іншому. Лають дядьки долю, владу, начальство, нарікають на низькі зарплати і відсутність порядку в державі.
— Ми робимо все, щоб забезпечити якість послуг, але як це зробити на обладнанні, спроектованому в 1927 році? Хіба у нас такі, як потрібно, котли, мережі? Коштів на технічне переозброєння нема, адже заборгованість населення за оплату послуг на 1 січня 2004 року становила понад вісім мільйонів гривень,— з щирим вболіванням говорив Анатолій Лучко, директор підприємства “Луцьктепло”.
Загалом же борг населення перед житлово-комунальними підприємствами області за минулий рік дещо зменшився. Однак 42 мільйони гривень, а саме стільки винні волиняни комунальникам,— не абищиця. Поквартирні обходи , погрози передати справу до суду, реструктуризація боргів, відключення газу,— ось далеко не повний перелік заходів впливу на безвідповідальних споживачів.
Втім, чи тільки у безвідповідальності справа? Наша область була першою і єдиною, яка запровадила ще у 1999 році 100-відсоткове відшкодування населенням вартості послуг. У багатьох областях, як, наприклад, у Донецькій, Полтавській, Житомирській, жителі й досі сплачують 60—70 відсотків реальної вартості послуг, решту доплачує місцевий бюджет. Волиняни ж потерпіли, як пояснюють, через те, що область дотаційна. Ніхто не зважив, що у нас найнижча в Україні заробітна плата.
Чиновники заспокоюють себе тим, що малозабезпечені люди можуть скористатися субсидіями. На практиці ж виходить, що субсидії виручають далеко не всіх, хто терпить скруту. Чимало сімей потрапили в число боржників з об’єктивних причин, через те, що справді ледь зводять кінці з кінцями.
Для таких жителів Луцька, наприклад, підвищення тарифів на тепло і гарячу воду, до того ж проведене “заднім числом”, не пройшло непоміченим. І хоч нас переконували, що плата за опалення одного квадратного метра зросла всього на дев’ять копійок, що посезонна диференціація тарифів (взимку платимо 1.16 гривні за один квадратний метр, влітку — 56 копійок за один квадратний метр) навіть вигідна населенню, — більшість людей такий “сюрприз” сприйняла негативно. Як заявив на засіданні прес-клубу голова управи Луцької міської організації Української народної партії Валерій Романюк, влада порушила конституційні права громадян. Перш ніж приймати рішення про підвищення тарифів, треба було його оприлюднити, обговорити на громадських слуханнях, з’ясувати думку жителів міста. Не менш важливо тепер розробити порядок надання субсидій для тих, хто міг би їх отримати у січні в зв’язку з подорожчанням цін на тепло й гарячу воду.
Навряд чи може втішити людей те, що тарифи на комунальні послуги в нашій області не є найвищими, порівняно з іншими областями. Так, за собівартістю продукції підприємство “Луцьктепло” на четвертому місці в Україні, жителі більшості областей платять за тепло значно вищу ціну. Істотно відрізняються у різних містах і тарифи на водопостачання та водовідведення. У багатьох областях населення платить менше, ніж ми, за рахунок десятикратно вищих тарифів для промислових підприємств. У нас це вважають хибним. У кожному місті органи місцевого самоврядування формують свої ціни на житлово-комунальні послуги, мають своє бачення, свої підходи. Держава “умила руки”, мовляв, підприємства комунальної сфери — власність територіальних громад,— от і давайте собі раду, як знаєте.
Така політика й призвела до того, що передбачені для міських жителів комунальні вигоди нерідко стають комунальними стражданнями. Протікають дахи, затоплює підвали, не вивозиться сміття, не працюють ліфти. Усі погоджуються, що сумнозвісні ЖЕКи віджили своє і навіть не роблять спроб реабілітувати себе. Але й сподіватися на те, що всі проблеми візьмуть на свої плечі добровільні об’єднання співвласників — марно. Важко чекати чогось кращого й від інших підприємств — надавачів послуг. Якщо ці підприємства повністю збанкрутують (а до цього йдеться), то у них з’являться справжні, а не мнимі, як тепер, власники, з якими буде важче сперечатись про тарифи. Такої можливості не відкидає й фахівець обласного управління житлово-комунального господарства Ольга Смалько, зауважуючи, що сьогодні управління не втручається у процес формування цін на комунальні послуги. Здається, що контролю у цій сфері взагалі нема. Не випадково люди нарікають, що іноді керівники деяких напіврозвалених підприємств далеко не бідують: ремонтують офіси, купують іномарки, будують особняки. При такій системі господарювання й справді за якийсь час жителі багатоповерхівок будуть бігати “до вітру” на вулицю, на природі прийматимуть водні процедури, а в квартирах — загартовуватимуться.
Вихід бачиться у розробці єдиної для всіх методики формування тарифів, у законодавчо закріпленій виваженій державній політиці у житлово-комунальній сфері. Мусить бути розроблений чіткий план дій по виведенню галузі з теперішньої кризи.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА.