СПОСТЕРЕЖЕННЯ: бойовий клич воїнів нескореного народу
Гасло «Слава Україні!» набуло нового сенсу за останні місяці. Коли в диму і в клубах фіолетового газу, де не видно майже нічого, наближається нова сотня на допомогу і з цього апокаліпсису лунає «Слава Україні!», а у відповідь тисячі голосів кричать «Героям слава!», зрозуміло, що значення лозунгу змінилося...
Гасло «Слава Україні!» набуло нового сенсу за останні місяці. Коли в диму і в клубах фіолетового газу, де не видно майже нічого, наближається нова сотня на допомогу і з цього апокаліпсису лунає «Слава Україні!», а у відповідь тисячі голосів кричать «Героям слава!», зрозуміло, що значення лозунгу змінилося... Це бойовий клич воїнів нескореного і об’єднаного народу, від якого у «мусорів» тремтять ноги. Він дійсно звучить страшно і переконливо. Це не ледве чутне привітання у вуса підковою Тараса Устимовича у брилі з Орестом Юхимовичем у смушковій шапці, з товариства «Просвіта», біля куща червоної калини, в день народження Кобзаря. Закінчилися зелені лани, вишневі садки і вірші про конюшину. Йде люта війна. Це гасло обурених громадян, що воюють пліч–о–пліч проти армії скотів. Воюють селяни, фермери, письменники, художники, менеджери, програмісти, футбольні вболівальники і лікарі… Поруч із знедоленими людьми, у яких забрали все, стоять чоловіки з трьома вищими освітами, які вільно розмовляють п’ятьма мовами, мають свої бізнеси і серйозні контори. Це колосальне різноманіття людських характерів. Разом із українцем в строю, закритому саморобними щитами, стоять росіянин, єврей, вірменин, татарин і білорус. І це «Слава Україні!» Що влада може протиставити цьому гаслу? Побряжчати щитами? Так усе одно чути. Думаю, їм лячно. Дуже лячно. Хто не був — той не зрозуміє. (Запис із «Фейсбуку» українського художника Олекси Манна).
