Два місяці — у постійній напрузі: обурюємося, нервуємося, переживаємо, адже на наших очах вирішується доля держави...
Два місяці — у постійній напрузі: обурюємося, нервуємося, переживаємо, адже на наших очах вирішується доля держави. Моторошно, коли проливається кров, гинуть люди. «Бути в гущі подій легше, аніж спостерігати за всім, що відбувається, по телевізору», — погоджується наш співрозмовник, професор кафедри загальної та соціальної психології Олексій Петрович Колісник (на фото), до якого ми звернулися за порадою, як підвищити стресостійкість
Галина СВІТЛІКОВСЬКА
— Пане професоре, чи можна говорити про серйозні масові психологічні травми, пов’язані з акціями протесту? — Ті, хто бере участь у протестних акціях, мають мету, знають, заради чого вони пішли на барикади, і в них міцний дух та воля. Я у 2004 році був на Майдані. Це дивовижне відчуття, коли збираються десятки, сотні тисяч однодумців–патріотів. Такі емоції підносять, а не пригнічують, незважаючи на труднощі, загрози. На жаль, у теперішніх подіях у Києві я не зміг брати участь через важку хворобу. У грудні, постоявши на вічі, застудився, тож місяць провів у ліжку, за подіями стежив по телевізору. Згоден, що репортажі з гарячих точок, якщо дивитися їх цілоденно, можуть викликати почуття тривожності, особливо в дітей, у вразливих людей. Що ж до масових психологічних травм, то все залежатиме від результатів протистояння, від того, чи буде досягнуто мети, заради якої піднявся Майдан. — Часто доводиться чути зізнання: мучать докори сумління, адже люди — мерзнуть, а я — в теплому ліжку. — Зрозуміло, що не всі можуть бути на барикадах. Хтось боїться втратити роботу, хтось — морально не готовий чи має інші погляди. Люди сьогодні мають змогу висловлювати свою позицію. Хтось підтримує протестувальників, і це приносить йому моральне задоволення, підвищує самооцінку. Жертвують гроші, купують ліки, одяг, захисні засоби для учасників Майдану. Мій син, який живе у Києві, наприклад, щовечора носить гарячий домашній борщ на Майдан. Але якщо навіть такої змоги долучитися до загальної справи нема, не варто страждати від докорів совісті. Головне — не йти проти сумління, не робити того, що може зганьбити вас у власних очах. — А як зберегти душевну рівновагу тим солдатам із внутрішніх військ, які не з власної волі опинилися по той бік барикад, їхнім матерям, батькам? — Батьки мусять об’єднуватися, домагатися, щоб солдатів строкової служби не посилали на придушення акцій. Заявив про себе Рух матерів, з’являються нові громадські організації. Діяльні й активні люди легше переживають стреси. Це як у притчі про два плуги. Один постійно був у роботі, хоч і зношувався, але завжди блищав, сяяв. Другий плуг стояв без діла, але це не вберегло його — він заіржавів. Мораль усім зрозуміла: не треба шкодувати сил, потрібно діяти. Ну, а ті молоді люди, хто був змушений іти зі зброєю на своїх братів, безперечно, відчують наслідки. —Йти до психолога, психотерапевта у нас не звикли. Як фахівець у цій сфері, можете порекомендувати, до кого звертатися в нашому обласному центрі, щоб одержати справді ефективну допомогу? — Так, є уже і в нас приватні кабінети, центри, де за чималу плату обіцяють вирішити усі проблеми. Але це розраховано на грошовитих людей. А простим смертним, на жаль, послуги грамотних психотерапевтів не завжди доступні, та й досвідчених спеціалістів поки дуже мало. — Знаю, що ви, маючи тоді 75 років, будучи професором, усе ж пішли навчатися, освоювати модний тепер напрям психотерапії — гештальт-терапію. Можливо, тепер, пройшовши відповідну підготовку, будете вести прийом? — Я все життя навчаюся. Є у мене такий «комплекс недосконалості». Роблю це не для того, щоб мати додатковий заробіток, а з професійного інтересу. Викладаю в університеті, займаюся науковою діяльністю, ні на що інше часу не вистачає. Ну а якщо ви вже згадали про гештальт-терапію і ми ведемо мову про індивідуальність та взаємозалежність, процитую Фредеріка Перзла, засновника цього напряму: «Я роблю свою справу, а ти — свою. Я в цьому світі живу не для того, щоб відповідати твоїм сподіванням, хоча і ти — зовсім не для того, щоб відповідати моїм. Ти — це ти, а я — це я». У багатьох життєвих ситуаціях, які загрожують стресами, варто згадувати ці слова. — А як ви особисто рятуєтеся від наслідків стресів, адже уникнути їх неможливо? — Стреси — це і є життя, адже існувати, розвиватися без психологічного напруження неможливо. Але якщо стрес стає хронічним, то необхідно позбуватися цього напруження, бо воно руйнує нас ізсередини. Методи залежать від «висоти лоба». Часто чоловіки розслабляються за чаркою, чим тільки ускладнюють становище, заганяють себе в глухий кут. Жінки люблять виливати негативні емоції плачем. Кохання, розважальні видовища, рукоділля, мистецтво чи будь-яке інше улюблене заняття — кожен вибирає те, що йому підходить. Я найчастіше знімаю напруження медитацією. — Молитва — це теж вид медитації? — Так, якщо людина спілкується з Богом зосереджено і щиро, не відволікаючись, не реагуючи ні на що. Коли ми заглиблюємося у молитву сповна, тоді вона справді стає порятунком. — Кажуть, добре допомагають відновлювати фізичне й психологічне здоров’я заняття йогою. Ви десятки років перевіряєте це на собі. Є результати? — Як правило, тричі на тиждень відвідую заняття з йоги, двічі — заняття з тай-чи (китайської гімнастики). Окрім того, ходжу на плавання і в школу бального танцю. Через застуду мусив зробити перерву. Тоді й відчув справедливість притчі про те, що найкраще побажання людині — аби вона мала багато клопотів. Коли хворіємо, у нас тільки один клопіт — як одужати. Тож тепер я радий відновити усі заняття, знову зануритися у роботу й щоденні турботи. А для цього роблю все, щоб бути у відмінній формі. — Два роки тому в одній із своїх статей про духовний саморозвиток українців ви висловлювали багато критичних зауважень і щодо нашого індивідуалізму, неусвідомлення національної ідентичності, пристосуванства, користолюбства. Події останніх місяців змінили ваші оцінки? — Думаю, ще рано робити висновки. Якби цей рух, який піднявся нині, почався на початку 90-х, ми б жили інакше. Добре, що виросла молодь, яка, на відміну від старшого покоління, не має страху перед системою. Але ми бачимо не тільки молодих патріотів, але й так званих тітушок, які продаються за гроші, беркутівців, які б’ють студентів. Тож критичні оцінки не втратили актуальності. Але тішить те, що ми є свідками утвердження гідності українців.
