МРІЇ МАРІЇ

В обідню перерву Марія дозволяє собі трохи розслабитися. Вона зачиняє двері на ключ і дістає із сейфа коробочки з ювелірними прикрасами. Дівчина приміряє масивні золоті сережки з перлинами, заколює волосся чудернацькими брошками, застібає на шиї коралі, яким втричі більше років, ніж їй самій. Дівчина знає 60 видів коштовного каміння і 15 способів відрізнити дорогоцінний метал від підробки. Ох і нелегко буде кавалерам вибирати подарунки, думає часом Марія. Поки що в неї немає ні залицяльників, ні подарунків, але хто б став цим перейматися, маючи 25 років і досить симпатичне личко

Ганна СТЕЛЬМАХ


За приміркою і роздумами минає півгодини. Марія кладе все на місце, похапцем їсть бутерброд і повертається до роботи. Їй хочеться співати на сцені чи хоча б бути шеф–кухарем у якомусь модному ресторані, але поки що доводиться працювати в ломбарді «Капітал». Два роки тому після закінчення філологічного факультету дівчині не вдалося знайти роботу за фахом. Зате вона дбає про культуру мовлення і грамотно відказує клієнтам: «Ось ваша решта». Ще не відомо, що важливіше для гармонії в світі.
Марія хоче бачити красивих, стильно вбраних чоловіків, але доля посилає дідусів, які приносять під заставу золоті коронки разом із вставними щелепами. Ще є алкоголіки, які крадуть у дружин обручки. А потім ці жінки приходять сваритися до Марії. Спочатку дівчина страшенно переймалася чужими сімейними драмами і недосконалістю світу, але згодом збагнула, що на всіх її переживань не вистачить. Тому вона просто добросовісно виконує свою роботу.
Коли клієнтів нема, Марія читає газети. Особливо їй подобається рубрика оголошень «Шукаю пару». Хтозна, може, й собі вдасться когось пригледіти. Дівчина викреслює кандидатури, які згідні на переїзд, живуть із мамою, розлучені не зі своєї вини, не хочуть обтяжувати себе обов’язками й дітьми, а також тих, хто не читає книжок. Після цього не залишається майже нікого, але Марія не впадає у відчай. Скарби на дорозі не валяються — кому, як не їй, це знати?
— Ох і мрійнице ти, Маріє, — каже Іван, чоботар із майстерні взуття «Шпильки», що через дорогу від ломбарду «Капітал». — Шукаєш якихось динозаврів. Такі ідеальні, як ти хочеш, вимерли давно.
Іноді Іван забігає до неї на чай. Марія не надто на нього зважає — він живе з батьками і читає хіба що новини спорту з позиченої в неї ж газети. Але щиро усміхається, завжди цікавиться її справами й залюбки вислуховує її мрії.
Чого хоче ця дивна дівчина, думає іноді Іван. Звідки у неї в голові беруться романтичні нісенітниці про сцену, діаманти й вечері в ресторанах? Йому то багато не треба — ситно поснідати перед роботою, відремонтувати за день 20 пар взуття, а ввечері трохи погасати мотоциклом нічним містом. Правда, мама вважає, що йому ще слід одружитися. Хлопець придивляється до панянок, що приносять для ремонту черевики, але хіба можна сприймати серйозно дівчат, які готові поламати ноги заради 15–сантиметрових підборів?
Мама бурчить усе надокучливіше, тож Іван сідає і пише оголошення в рубрику «Шукаю пару», яку побачив у Марійчиній газеті. Це виявляється набагато складнішим, ніж ремонтувати взуття. Що про себе скажеш? Звичайний робітник? Ну не такий уже й звичайний: він любить слухати, як цокотять каблучки по асфальту, а також пам’ятає кожні туфлі, що побували в його руках. Але такого точно не повідомлятиме. Зрештою Іван не придумує нічого ліпшого, ніж переписати чиєсь стандартне оголошення, підставивши лише свій вік. Виходить таке: «Хлопець без шкідливих звичок, 27 років, симпатичний, одружений не був, познайомиться із дівчиною для серйозних стосунків». Іван відправляє листа до редакції і забуває про нього, аж доки не отримує відповіді.
Порядна струнка русява сіроока дівчина з вищою освітою призначає йому побачення. Просить прийти в парк і прикріпити до піджака червону троянду — за цим знаком вони впізнають один одного. Іванові здається, що це вже занадто, але хто ж стане відмовлятися від порядної стрункої подружки через таку дрібницю?
Хлопець одягає свій найновіший піджак, думає, про що розмовлятиме з освіченою незнайомкою і вирушає в дорогу.
… Марія ретельно відслідковує нові оголошення в газеті. Їй впадає у вічі один лаконічний текст. Так коротко і скромно про себе могла написати людина, якій ніколи строчити розлогі послання. Приміром, він успішно розвиває власний бізнес і просто не має часу на особисте життя. Вона просить прийти з трояндою — усі щасливі кіношні історії розпочинаються саме з цього.
Марія спантеличено дивиться на чоботаря Івана — причепуреного, з квіткою, що стирчить із кишені. А він раптом помічає, що вона й справді вродлива, струнка і має глибокі сірі очі. Звичайно, це далеко не те, що вона собі уявляла, але реальність іноді красивіша, ніж виплекані фантазії. Пора нарешті здійснити хоча б одну свою мрію, думає Марія й усміхається.