ВАЛЕНТИНКА

Я подарую тобі валентинку. Просто так. Хоч знаю, що їй нема місця в твоєму світі. Вона буде, ніби екзотичний метелик – приречена й дивовижно яскрава.
Я ще не вибрала її. Я не знаю, що там буде написано...

Ші МУР


На них люблять писати слово «назавжди». І ще багато гарячих слів, якими нібито можна розповісти про кохання. Люди вигадали стільки слів, які, сказані, звучать як неправда. Занадто голосні. Занадто беззахисні. Хіба шепотіти…
Перебираючи червоні сердечка, я вкотре вирішу, що ніхто так і не здогадався робити валентинки для дорослих…
А ми дорослі. Ми знаєм, що слово «назавжди» нічого не означає. Просто мені затишно в твоїх обіймах. Просто я люблю, коли ти посміхаєшся. Коли, залишивши жорстокий світ безжальних чоловічих ігор, зненацька з’являєшся в моєму світі – чужий, близький, мій. Лишаєш на мені тавра поцілунків, даруєш розхристаність емоцій, зникаєш…
Я не знаю, якою послідовністю слів розповісти тобі – хто ти для мене.
Я не люблю слів, похідних від «кохання».
Але тебе я відчуваю по-особливому.
Ти старший за мене на скількись розчарувань. Розумний і небезпечний. Увірвавшись у мою реальність, ти збив мене з ніг. І я завмерла, подивована. Бо я думала, що таких не буває. В тобі ж є щось таке, що дозволяє мені відчувати себе біля тебе – жінкою. Це дивовижне відчуття, повір. Його можуть подарувати лиш насправді сильні мужчини.
Ти загарбник. З тих, що беруть, не дуже й питаючи дозволу. З тих, що дарують насолоду, граючись. Упокорюють поглядом. Порушують правила. Заводять за межі. Нічого не обіцяють.
Але отут вже однаково – на ніч це чи на тисячу і одну...
Ти солодкий. Ти небезпечний. Ти – це занадто…
Але я вже не можу без твоїх поцілунків.
…Посміхнись. Я люблю, коли ти посміхаєшся.
Може, це саме те, що я написала би на валентинці.
Це так фантастично – дарувати метеликів…