Жіночка пенсійного віку просить мене «побути свідком» – подивитися, як вона перелічує решту із 50 гривень, що дала їй кондукторка...
Жіночка пенсійного віку просить мене «побути свідком» – подивитися, як вона перелічує решту із 50 гривень, що дала їй кондукторка... Каже, відколи обдурили на 2 гривні, завжди уважно перераховує. Тремтячими руками неквапливо складає дрібні купюри у картату торбинку. Я мовчки спостерігаю. Впевнившись, що все гаразд, бабуся дякує мені. — Хай Бог вас береже, дає щастя, здоров’я і гарного чоловіка, – бажає так усього багато, ніби на день народження. Я виходжу, а жіночка усміхається і махає рукою вслід. Уже потім розумію, на кого ж вона схожа — на бабусю-фею із дитячого кіножурналу «Єралаш». Хлопці перевели її через дорогу, а вона подякувала їм за те чарівними подарунками. Правда, коли хитрі школярі спробували допомогти ще раз, уже умисно, то подарунки зникли. Після цього сюжету я теж мріяла зустріти таку чарівницю — не задля користі, а просто щоб упевнитися: феї існують. І от мені трапилася добра небуркотлива бабуся, із ангельською усмішкою на обличчі і благородною сивиною у волоссі. Із маршрутки я вийшла з передчуттям, що сьогодні буде гарний день.
