«ГОРДЖУСЬ, ЩО ПЕРШИМ У МІСТІ НІС СИНЬО-ЖОВТИЙ СТЯГ»

Сьогодні відзначає поважний ювілей наш постійний дописувач і шанувальник газети Ярослав Царук (на фото). Ім’я Почесного громадянина міста Володимира-Волинського та району, лауреата обласної премії ім. Миколи Куделі, знаного краєзнавця та історика, кавалера ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, добре відоме в нашому краї. Минулого року за версією читачів і працівників газети «Волинь-нова» він був визнаний одним із героїв нашого часу

Олександр НАГОРНИЙ


—Ярославе Васильовичу, перш за все побажаємо вам доброго здоров’я, бо знаємо, що є проблеми із зором.
— Дякую. Сподіваюся на краще. Найважче у цей період, коли московський загарбник топче українську землю, а я не можу добре бачити події по телевізору. Більше слухаю радіо, і не маю слів, щоб оцінити цинізм божевільного кремлівського царя.
— Мені все ж важко уявити, що ви не мандруєте селами велосипедом, не вивчаєте свої архіви, не буваєте на улюбленому городі… Згадуючи своє життя напередодні 80-річчя, скажіть, що із зробленого принесло вам найбільше задоволення?
— Вдалося написати і донести до читача багаторічні дослідження з історії свого краю. Це книги «Трагедія волинських сіл 1943 — 1944 років», «Володимир-Волинський у боротьбі за незалежність» (у співавторстві) і найбільша моя праця «Володимирщина у боротьбі за незалежність». Не все ще видано. 24 зошити із записами подій і свідчень, із них — 12 я передав в обласний архів. Це запис свідків про різні події, найбільш цінне, що було в мене. Працюю над спогадами, уже маю 400 рукописних сторінок.
— Ярославе Васильовичу, ви брали активну участь у діяльності Народного руху. — Що найбільш запам’яталося з того часу?
— Я був співголовою Руху у районі. Пишаюся тим, що першим пройшов вулицями Володимира-Волинського з прапором, який згодом став державним. Відтоді на всіх урочистостях я залишаюся прапороносцем. Запам’ятався живий ланцюг у День злуки в 1990 році.
— А яка пісня вам найбільше подобається?
— Я співав пісню Чубинського і Вербицького, яка була для мене найкращою, ще до того, як вона стала національним Гімном України. На зорі Незалежності нас усіх кликала до боротьби «Ой у лузі червона калина», яка мені дорога. А ще — «Яворина» з її проникливими словами: «Я любив вас усіх, а найбільше любив Україну…».
— Що передусім цінуєте в людях?
— Патріотизм. Для мене патріот — це насамперед порядна, чесна людина перед людьми і Україною.
Як заповіт усім нам, я хотів би навести слова останнього командира УПА Василя Кука: «Якщо українцям дорога незалежність, про яку ми говоримо, то вони мають вшанувати тих, хто за неї воював».
— Чи не хотіли б ви, якби це було можливо, щось змінити у своєму житті?
— Я завжди думаю про те, що мало зробив для дослідження історії свого краю. Задоволений тим, що побудував дім, посадив сад, щасливо живу з дружиною Марією Василівною. Ми виростили синів Василя та Ігоря, маємо двох внуків і двоє внучок, правнучку Катрусю, якій два роки і три місяці.
— Яке ваше найбільше бажання?..
— Хочу, щоб була вільна, заможна, демократична Україна з національними і духовними цінностями, в якій би щасливо жила моя правнучка та весь наш рід. Вірю, що це востаннє, коли перед усім світом нам загрожує агресор — імперська Москва. Буде волелюбна держава, яку тепер знає і поважає увесь світ.