«МОЇ РУКИ НІЧОГО НЕ КРАЛИ»

Подібні заяви, як знаємо з досвіду, зовсім не переконливі. Практично всім батькам доводиться стикатися з проявами злодійкуватості у дітей. Але ні моралізаторство, ні сварки і жорстоке покарання у цій ситуації — не вихід. Важливо розібратися у причинах проблеми...

Як би прикро вам не було, утримайтесь від навішування ярликів на дитину, не називайте її злодієм. Не впадайте в істерику: «Який сором! У нашій родині такого не було!». Водночас дайте зрозуміти сину або доньці, що ви дуже переймаєтеся цим вчинком.
Якщо малюки 2 — 3 років ще не усвідомлюють суті понять «своє — чуже», то 6–річні школярики уже чудово розуміють, що брати без дозволу речі, гроші інших людей не можна. Але іноді бажання заволодіти чимось бере гору над свідомістю. От і трапляється, що у портфелі свого учня мама знаходить чужий пенал або ручку.
Трапляється, що діти, усвідомлюючи неприпустимість таких вчинків, спеціально їх роблять, щоб привернути до себе увагу в сім’ї, якщо відчувають її дефіцит. Також злодійкуватість може бути реакцією на неблагополучну ситуацію в родині, скажімо, розлучення батьків тощо.
Навіть «спіймавши дитину за руку», не піддавайтеся емоціям, не спішіть карати, а тим більше бити. При цьому чітко виявіть своє ставлення до вчинку словами: мене дуже тривожить твоя поведінка. Наголосіть, що це — ганебний вчинок, помилково здійснений розумною, всіма любимою дитиною. Таким чином можна попередити рецидив, викликати довір’я.
Ніколи не обговорюйте те, що сталося, з іншими людьми у присутності сина чи доньки. Поставте крапку після того, як обговорите цю ситуацію з ними наодинці, і не повертайтеся до неї, щоб не закріплювати у свідомості дитини факт крадіжки.
Бажано залучати дітей до обговорення витрат і надходжень до сімейного бюджету. Не варто тримати готівку в доступному місці, щоб не провокувати спокусу взяти гроші. Водночас слід давати школярику кошти на необхідні щоденні витрати, доручати йому робити невеликі покупки для всієї сім’ї.