Якщо образ “співаючого ректора”, який витворило для нас телебачення, сприймається загалом доволі скептично, то ректор-тренер, повірте, це цілком серйозно й вагомо. Бо саме таке враження справляє все, про що говорить і що робить Роман Петрович Карпюк.
Якщо образ “співаючого ректора”, який витворило для нас телебачення, сприймається загалом доволі скептично, то ректор-тренер, повірте, це цілком серйозно й вагомо. Бо саме таке враження справляє все, про що говорить і що робить Роман Петрович Карпюк, заслужений тренер України, ректор Луцького інституту розвитку людини університету “Україна”. Цей недержавний вищий навчальний заклад чи не наймолодший на Волині і є структурним підрозділом “Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна”, який очолює перший міністр освіти незалежної України академік Петро Таланчук. Створити навчальний заклад, як мовиться, “на голому місці” — справа нелегка і вельми клопітна. На наше запитання, з чого все починалося, Роман Петрович віджартовується: — Спочатку була печатка. І добрі наміри... Луцьке представництво столичного університету було відкрито 25 січня 2000 року, а з 2002-ого представництво стало Луцьким інститутом розвитку людини. Пройшовши всі етапи становлення, нині він має дев’яти- та триповерхові корпуси загальною площею 6800 квадратних метрів, 167 штатних працівників, з яких 115 чоловік — співробітники професорсько-викладацького складу, шість професорів, докторів і 55 кандидатів наук, а найголовніше, звісно, — студенти. На денній та заочній формах їх тут навчається понад півтори тисячі. І здобувають вони такі престижні спеціальності, як перекладачі, фахівці із програмного забезпечення автоматизованих систем, комп’ютерних систем і мереж, фізичної реабілітації, правознавства, документознавства та інформаційної діяльності, маркетингу, організації туризму. До їх послуг 23 навчальні аудиторії, три лабораторії, три комп’ютерних класи, масажний кабінет. Для занять майбутніх фахівців із фізичної реабілітації укладено договір оренди спортивного залу та плавального басейну з СК “Колос”. — Найважче,— зізнається Роман Петрович,— було довести до свідомості людей, переконати, що тут вони зможуть отримати повноцінну освіту, а потім застосувати свої знання у житті. Адже, перш ніж відкривати ту чи іншу спеціальність, ми ретельно вивчали ситуацію в області, аналізували, передбачали перспективи. Сам ректор належить до тієї категорії людей, які не звикли зупинятися на досягнутому. Народився у с. Шклинь Горохівського району, з дитинства мріяв стати тренером. І став ним після закінчення факультету фізичного виховання Луцького державного педагогічного інституту ім. Лесі Українки. І не просто тренером, а заслуженим тренером України, свого часу тренував майстрів спорту міжнародного класу Миколу Калитку, Ігоря Пастерука, Володимира Дручика, майстрів спорту Анатолія Крота, Марину Пастерук, Леоніда Мізернюка та інших. Побував майже в усіх куточках України і в багатьох країнах світу, переймаючи для себе все нове й прогресивне. Щоб іти в ногу з часом, закінчив ще й економічний факультет Луцького державного технічного університету. Нині ж, сам очоливши навчальний заклад, найбільше дбає про те, щоб студент не лише отримував суму знань, які відповідають рівню вищої освіти, а й став особистістю, яка б зайняла гідне місце в суспільстві. Тому так важливо, щоб і викладач був прикладом у повсякденному житті, добрим наставником. А що колектив тут молодий, як і сам інститут, то викладачам легше знаходити спільну мову зі студентами. Однією із таких спільних точок дотику є спорт. Зобов’язує до цього і те, що в інституті відкрито напрям “Фізичне виховання і спорт”, де студенти здобувають спеціальність “Фізична реабілітація”. Тут уже звичними стали інститутські спартакіади з дев’яти видів спорту, участь у міських, обласних та всеукраїнських змаганнях. Є на кого рівнятися, адже в інституті навчаються члени збірних команд області й України. Ігор Литвиненко, скажімо, майстер спорту міжнародного класу з футболу, учасник чемпіонату світу (Бразилія), срібний призер Паралімпійських ігор (Австралія, Сідней, 2000 р.), учасник Всесвітніх ігор. Юрій Костюк — майстер спорту міжнародного класу з лижних гонок та біатлону, срібний призер етапу Кубка світу з біатлону та лижних гонок (США, 2000 р.), переможець етапу Кубка світу з біатлону та лижних гонок (Німеччина, Франція, Австрія, 2002 р.). Віктор Лавренюк — майстер бойових мистецтв, володар чорного пояса з карате (3-ій Дан), суддя національної категорії японської асоціації карате. Цей перелік можна було б продовжувати, як і розповідь про інші цікаві аспекти студентського життя-буття. Незважаючи на молодість, має інститут свою власну студентську газету “Наш варіант”, яка перші кроки становлення робить разом зі своїм навчальним закладом. Є тут інформація про студентське життя і сторінки творчості, й одвічний специфічний студентський гумор на кшталт анекдоту про студента, котрий плаче у тролейбусі, бо загубив свого талончика. Коли його почали втішати, розплакався ще більше: “Але ж у нього був загорнутий мій сніданок!”. Головний редактор — другокурсник Олександр Куденчук, у майбутньому фахівець з документознавства та інформаційної діяльності, а поки що — переможець (ІІІ місце) другого етапу Міжнародного студентського конкурсу з української мови ім. Петра Яцика. Так що земляки із села Мильськ, що в Рожищенському районі, цілком можуть гордитися Сашком. У його однокурсниці Вікторії Ступік був свій шлях до інституту, про який вона, до речі, дізналася зі сторінок “Волині”. Інформація про наймолодший вуз нашого краю зацікавила відмінницю із с. Грабове Старовижівського району і вона стала його студенткою, ще навчаючись в одинадцятому класі. Ще один їхній однокурсник, Андрій Левко, навчався у військовому ліцеї в Житомирі й мріяв про кар’єру військового. Та оскільки у військовий інститут вступити не вдалося, вибрав Інститут розвитку людини і тепер зовсім про це не жалкує. Тут створені всі умови для навчання, залишається лиш не лінуватися, оволодівати потрібним у майбутньому фахом. Нині Луцький інститут розвитку людини ВМУРол “Україна” взявся за ще одну вельми важливу справу — впровадження і вдосконалення дистанційної форми навчання, яка стане у пригоді насамперед тим, хто не має змоги проживати в обласних центрах чи регулярно доїжджати до них, тих, хто працює, доглядає дітей, служить у війську, тимчасово втратив працездатність. Як розповів нам ректор Роман Петрович Карпюк, дистанційне навчання — соціально орієнтована технологія отримання вищої освіти, практично це єдина можлива й ефективна система навчання громадян, які мають медичні або інші обмеження для навчання в стаціонарних умовах. Основою освітнього процесу при дистанційному навчанні є цілеспрямована і контрольована інтенсивна самостійна робота студента, який може здобувати знання у зручному для себе місці, за індивідуальним розкладом, маючи при собі комплект спеціальних засобів навчання й узгоджену з викладачами можливість контакту по телефону, за допомогою мережі Інтернет, електронної та звичайної пошти, а також особистих зустрічей. Нині університет “Україна” оголошує набір на чотири престижні спеціальності за освітньо-кваліфікаційним рівнем “молодший спеціаліст”, які, по-перше, користуються попитом на ринку праці й знання з яких істотно підвищують цінність фахівця. Тобто оволодіння ними є актуальним для людей, життєдіяльність яких не обов’язково пов’язана з цими спеціальностями безпосередньо. Це правознавство, діловодство, бухгалтерський облік та фінанси. Вельми привабливим є і той момент, що студентом можна стати, ще навчаючись у школі, а потім, після отримання диплома молодшого спеціаліста, є реальний шанс продовжити навчання за спеціальністю для отримання дипломів бакалавра, спеціаліста за будь-якою формою навчання (дистанційною, заочною, денною) у базовій структурі чи будь-якій філії університету “Україна”. Водночас студентам дистанційної форми навчання надається можливість брати участь у різноманітних студентських акціях — туристичних подорожах, спортивних змаганнях, конкурсах, святкуваннях, які проводять центр чи філії. Отже, Інститут розвитку людини робить ще один реальний крок назустріч студентам, назустріч майбутньому. Валентина СЕРГІЄНКО.
