Це відео не може нікого залишити байдужим. На ньому — урочиста церемонія підняття стягів Росії в Севастополі, в академії Військово-морських сил України..
Це відео не може нікого залишити байдужим. На ньому — урочиста церемонія підняття стягів Росії в Севастополі, в академії Військово-морських сил України
Євгенія СОМОВА, редактор відділу соціального захисту газети «Волинь-нова»
На відеоролику, який з’явився в інтернеті, добре видно, як один із курсантів спускав Державний прапор України і Військово-морських сил зі сльозами на очах. Після урочистості й промов із корпусу вийшла група курсантів і заспівала Гімн України. Сепаратисти намагалися їх заглушити оркестром. Не вдалося. Хлопці доспівали до кінця. Віддали честь і повернулися в корпус. Таким чином вони висловили своє обурення збройною агресією Росії, незгоду з діями сепаратистів. Молоді люди, які виросли в незалежній Україні, дали урок мужності, офіцерської честі своїм наставникам, котрі у важкі для держави часи відмовилися від неї. Як не захоплюватися ними! Під дулами автоматів, загрозою не закінчити вищий навчальний заклад, про який, очевидно, мріяли з дитинства, вони зуміли зберегти вірність українському народу. Відмовилися прийняти присягу на вірність Росії і курсанти Севастопольського військово-морського ліцею. Такими хлопцями Україна може гордитися. Правда, хвилює їхня подальша доля. Звісно ж, такого виклику Росія їм не пробачить. Хочеться вірити, що Україна не залишить сміливців напризволяще, що матимуть змогу закінчити навчання і стануть елітою армії, бо ж довели, що гідні бути у ній. Але попри мужність і відвагу, які проявляють наші військовики, держава усе ж втрачає свої позиції в Криму, втрачає кораблі, військові частини. Уже над третиною наших суден розвіваються андріївські стяги. У суботу агресори захопили й військову частину у Бельбеку, якою командує полковник Мамчур, котрий став відомим на всю Україну після того, як повів у психологічну атаку проти росіян беззбройних людей. Самого Мамчура взяли у полон. Дехто нині обурюється, що наші солдати і моряки не чинять опору агресорам. Мовляв, здають без жодного пострілу майно, зброю, хоча б могли оборонятися. Але легко думати так, сидячи вдома на дивані. А спробуйте побути на їхньому місці під дулами автоматів і без чітких команд із Києва. До того ж військовики знаходяться, по суті, без будь-якої підтримки та ще й в інформаційній ізоляції. У них нема змоги дивитися українське телебачення. Наші канали на півострові уже не працюють. Тож новини з України можна дізнатися лише з російських засобів масової інформації. А ті подають події так, як хочуть бачити проросійські сили, а якщо точніше, то відверто брешуть, намагаючись деморалізувати військовиків. Через ЗМІ загарбники обіцяють золоті гори. Мовляв, Крим стане туристичною Меккою, а населення заживе багато, отримуватиме високі пенсії, зарплати. Військовиків обробляють працівники міграційної служби Російської Федерації, пропонують переходити на їхній бік, обіцяють видавати у першу чергу паспорти. Люди перебувають під морально-психологічним тиском. Вони розгублені, бо ж звикли виконувати накази вищого керівництва. А в цій ситуації чітких і зрозумілих наказів не було. Їм забороняли застосовувати зброю і вимагали вирішувати усе мирним шляхом. Правда, яким чином це робити, — невідомо. Без зброї не повоюєш. Тож кожен командир діяв на свій розсуд, виходячи із ситуації, що склалася. Та й зброю спершу забороняли використовувати. А коли дозволили, то давати відсіч окупантам було пізно. Крим був уже російським. Та й хіба будеш застосовувати зброю, коли агресори діють за путінським планом, який використовували лише фашисти. Спершу пускають самооборону і жінок із дітьми, а потім ідуть солдати. Отож, хоча це прикро визнавати, Крим ми здали саме через нерішучість Міністерства оборони.
